21-й тиждень після П’ятидесятниці. П’ятниця. Помноження хлібів (Лк 9:12–17)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«День почав схилятися, і дванадцятеро підійшли до Нього та й кажуть: “Відпусти людей: хай ідуть по хуторах та селах, що навколо, і знайдуть собі притулок та поживу, бо тут ми в пустому місці”. 13. А Він їм каже: “Дайте ви їм їсти”. Ті відповіли: “У нас усього п’ять хлібів і дві риби. Хіба що підемо та купимо поживи для всього народу цього”. 14. Було-бо їх яких п’ять тисяч чоловік. Ісус сказав до Своїх учнів: “Розсадіть їх гуртами по п’ятдесят приблизно”. 15. Вони так зробили й усіх розсадовили. 16. А Він узяв п’ять хлібів і дві риби і, звівши вгору очі, поблагословив їх, поламав і давав учням, щоб вони клали перед народом. 17. Усі їли до наситу і зібрали ті кусні, що у них зосталися, дванадцять кошів».

Коментар до тексту

Текст читання дня містить розповідь про помноження хлібів – єдине чудо, про яке згадують усі чотири євангелисти (пор. Мт 14:13–21; Мк 6:30–44; Йо 6). Чудо нагодування п’яти тисяч людей містить в собі алюзії на важливі для кожного ізраїльтянина події: як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так тепер Ісус дає людям їжу в пустинному місці (хліб і риба були основною їжею в Палестині). Дванадцять повних кошів є символом наміру Ісуса відродити дванадцять родів Ізраїлю як Божих дітей.

Meditatio (розважання)

«А Він їм каже: “Дайте ви їм їсти”. Ті відповіли: “У нас усього п’ять хлібів і дві риби. Хіба що підемо та купимо поживи для всього народу цього”». Щоб відбулося чудо, кожен має зробити свою частину роботи: ми – свою, а Бог − Свою. Ісус знав, що учні мають «усього п’ять хлібів і дві риби», тому Він бачив у цьому нагоду для чуда, бачив можливості. Натомість учні сприймали це як перешкоду. Бог, який створив світ з нічого, може створити чудо і без нас, але Він хоче, щоб ми разом із Ним брали участь у преображенні світу. Щоби це стало можливим, нам треба навчитися дивитися на світ та виклики життя іншими очима.

Часто ми не бачимо результатів своєї діяльності, бо ніби торгуємося з Богом – постійно вагаємося, що і скільки можемо від себе дати, вкласти і т. д. Однак Бог не вимагає багато. Як каже Хосе Флорес: «Бог хоче всього!», – і це зумовлює чудо.

Насправді ми здатні на більше, просто треба слухати своє серце. Апостол Павло пише: «Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо» (2 Кор 9:7). А навіть «коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає» (1 Йо 3:20).

Якщо ми хоч трохи усвідомлюємо, ким є Бог, то маємо дозволити Богові бути Богом. Якщо ми спроможні на таку дитячу довіру, тоді неможливе стає можливим. Дрібні крихти, які учні тримали для себе, але принесли перед Ісуса, Він перемінив у достаток для багатьох: Син Чоловічий підносить усе це Своєму Отцеві з молитвою і благословенням, потім ділить їх, щоб апостоли також могли ділитися з потребуючими.

Oratio (молитва)

Ісусе, навчи мене бачити можливості там, де я бачу тільки перешкоди…

Contemplatio (споглядання)

Чудо помноження хлібів – духовний урок для учнів усіх поколінь. Поруч з нами завжди є голодні та спраглі люди – не завжди їжі, але часто любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, усмішки… І сьогодні Господь каже до нас, як колись до Своїх апостолів: «Не треба їх відпускати, відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватися від них, робити круглі очі чи в розпачі втікати. Ви дайте їм їсти. Не треба багато. Тільки те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, усмішку, смирення, повагу, вірність…». І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Його Слова, побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, яке надходить у могутності.