21-й тиждень після П’ятидесятниці. Четвер. Ірод шукає Ісуса (Лк 9:7–11)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Ірод четверовласник довідався про все, що діялось, і збентежився, бо деякі казали, що то Йоан воскрес із мертвих, 8. інші – що Ілля явився, а ще інші – що якийсь пророк із давніх устав із мертвих. 9. Ірод сказав: “Йоанові я стяв голову. Хто ж це такий, що я про Нього таке чую?”. І намагався побачити Його. 10. Апостоли ж, повернувшись, розповіли Йому про те, що зробили. Тоді Він узяв їх і пішов осторонь у напрямі міста, що зветься Витсаїда. 11. Люди, довідавшись про те, пішли слідом за Ним. Він їх прийняв і говорив їм про Царство Боже та оздоровляв тих, що потребували того».

Коментар до тексту

Читання дня розповідає про різні чутки, які ходили в народі про Ісуса. Цар Ірод, який стяв голову Йоанові Хрестителеві, чуючи про Ісуса, дуже непокоївся, бо боявся, що праведний пророк устав із мертвих. «Уся перикопа cконцентрована на реакції (запитанні) Ірода Антипи (Г. Маршалл): коли він дізнається про діяння апостолів, то ставить запитання: “Хто це такий?”.

Це запитання виконує щонайменше три важливі функції:

1) готує місце для уривку, в якому Ісус запитає учнів, що ті думають про Нього (Лк 9:19–27) (Г. Маршалл);

2) зумовлює те, що ціла дев’ята глава Євангелія від Луки слугує відповіддю на це запитання: Ісус − Божий Месія, але водночас і Син Чоловічий, Який буде відкинутий та вбитий релігійною владою (Р. А. Kалпеппер);

3) передбачає подальші стосунки Ірода та Ісуса в Лк 13:31 та в Лк 23:6–12 (Г. Маршалл).

Отже, внаслідок формулювання такого запитання 9-та глава стає домінантною і центральною в Євангелії від Луки, а сам епізод забезпечує реалізацію христологічних цілей (з’являється підґрунтя для численних відповідей на це вирішальне запитання), перетворившись на христологічний клімакс для всього, що йому передувало, готуючи читача до серцевини твору – уривку про подорож до Єрусалима (Дж. Фітцмаєр)»[1].

Meditatio (розважання)

«Ірод сказав: “Йоанові я стяв голову. Хто ж це такий, що я про нього таке чую?”. І намагався побачити Його». «Як і в ситуації із Закхеєм, тут ідеться про бажання людини (Ірода) бачити Ісуса. І не просто бажання, а сум’яття, спантеличення й активне намагання та пошук. Однак наскільки докорінно Іродове бажання відрізняється від Закхеєвого, настільки ж інакшою буде зустріч з Ісусом кожного з них: Закхея – у його власному домі на навернення і спасіння, Ірода – у час Христових Страстей, де він насміється та зневажить Господа (Лк 23:7–12).

Цей контраст відкриває глибину падіння людини, глибину зіпсуття й підлості, на яку здатна людина, яка протиставляє себе Богові і занечищує свою совість. Ірод, який уже осквернив сумління численними гріхами (вбивство брата, одруження з його жінкою, обезголовлення Предтечі), тепер шукає Ісуса, бо і від Нього відчуває загрозу для себе та докори сумління. Яким був би результат цієї зустрічі, якби вона сталася ще до арешту Ісуса в Єрусалимі? Про це можемо лише здогадуватися, пам’ятаючи про долю Йоана Хрестителя. Із Предтечею Ірод виявив себе доволі непевною і подвійною особистістю: з одного боку, радо слухав, з іншого – не завагався знищити його, коли справа зайшла про власний гонор та інтереси. Найімовірніше, Іродове ставлення до Ісуса було б таким самим. У цьому сенсі Ірод близький до Пилата, який у вирішальний момент вчинить аналогічно. Не даремно Лука зазначає, що Ірод з Пилатом стали друзями після засудження Ісуса, хоча до того ворогували (Лк 23:12).

Ми часто зауважуємо в собі та інших людях таке поверхове зацікавлення Господом. Нам цікаво і приємно Його слухати, запитувати про щось чи розмовляти з Ним, допоки Його Слово не зачіпає наших глибинних прив’язань і не суперечить їм. Коли ж трапляється такий конфлікт, то досить часто ми чинимо, по суті, так само, як Ірод з Йоаном: переважає не совість і тверде знання істини, а наші інтереси чи слабкості.

Ірод чує дивовижні новини і перебирає цілу низку юдейських есхатологічних образів (Лк 9:7–8), щоб пояснити надприродні дії Ісуса та Його учнів. Вражає те, що образи, які в релігійній традиції Ізраїлю були сповнені надії та радості від спасенної зустрічі з Господом у Його остаточному пришесті, для Ірода стають предметом підозр і страху. Чимало сьогоднішніх християн подібно розмірковує про «кінець світу», «апокаліпсис», «Страшний суд». Для ранньої Церкви ці поняття були знаками радості і надії, їх очікували з нетерпінням. Нині ми втратили це відчуття і сприймаємо їх як якийсь страшний майбутній катаклізм. Мусимо відновити це щире, дитяче очікування Господа, яке приносить визволення Його дітям. А якщо сумління закидає нам серйозні гріхи, то необхідно очиститися від них, щоб наша совість, як святкова одежа, відкрила нам шлях у царську світлицю (див. Мт 22:11–12) і щоб ми разом з автором Одкровення могли сказати: “Так, прийди,Господи Ісусе!” (Од 22:20)»[2].

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені ласку завжди бути щирим з Тобою та боятися тільки гріха, а не Тебе…

Contemplatio (споглядання)

Стосунки з Ісусом Христом у різних людей різні, але їх можна розділити на дві групи: щирі та нещирі…

---

[1] о. Юрій Щурко. «Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії» Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 177–178.

[2] о. Юрій Щурко. «Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії» Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 180–181.