21-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Сила у Христі (Флп 4:10–23)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Я вельми зрадів у Господі, що ваші старання про мене знову нарешті ожили, – ви про те старалися, та нагоди вам бракувало. 11. Я кажу це не тому, що терплю злидні, бо я навчився задовольнятись тим, що маю. 12. Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому і в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. 13. Я можу все в Тому, Хто укріплює мене. 14. Однак ви все ж таки зробили добре, що взяли участь у моїй скорботі. 15. І ви, филип’яни, знаєте, що на початку євангельської проповіді, коли я вийшов був із Македонії, крім одних вас, ніяка Церква не брала участи в даванні і прийманні, 16. бо й у Солунь ви раз і вдруге вислали були мені на потреби. 17. Не те, щоб я шукав дарів, я бо шукаю плоду, що множиться на вашу користь. 18. Я одержав усе, і маю надто. Мені доволі всього, відколи я дістав від Епафродита вашу милостиню – пахощі солодкі, жертву приємну, Богові вгодну. 19. За те мій Бог виповнить усі ваші потреби, за багатством Своїм, у славі, у Христі Ісусі. 20. А Богові й нашому Отцеві слава на віки вічні! Амінь. 21. Вітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас брати, які зо мною. 22. Вітають вас усі святі, а особливо з цісарського дому. 23. Благодать Господа нашого Ісуса Христа хай буде з духом вашим! Амінь».

Коментар до тексту

Наприкінці листа Павло сердечно дякує филип’янам за щедру підтримку його місіонерської діяльності (вв. 10–20). Наповнений вдячністю до спільноти, апостол прославляє за них Бога (в. 20). Церква у Филиппах поклопоталася про нього у такий спосіб, що вислала до нього Епафродита, який мав заопікуватися ув’язненим апостолом (в. 10). Павло проповідував у римській провінції Македонія на Балканському півострові, де також розташовуалися Филиппи (в. 15), – ці території були осередком служіння Павла у часі його Другої (між 49 і 53 роками) і Третьої (між 54 та 58 роками) місійних подорожей. Филип’яни надавали Павлові і фінансову підтримку, коли той перебував у Солуні, яке було македонським портовим містом на узбережжі Егейського моря і стало наступною після Филиппів зупинкою Павла під час його Другої місійної подорожі (Ді 16:40–17:1). Дякуючи за підтримку, Павло все ж наголошує, що не шукає від них дарів, а радше радіє їхньою щедрістю, яка є знаком зростання у вірі (в. 17). Візит Епафродита був відчутним виявом піклування филип’ян про Павла (в. 18; Флп 2:25–30). Спираючись на традицію взаємної допомоги, Павло поручає потреби церкви у Филиппах Богові (в. 19). Прославивши Бога (в. 20), апостол закінчує лист поздоровленнями та благословеннями (вв. 21–23)[1].

Meditatio (розважання)[2]

«Я можу все в Тому, Хто укріплює мене». Цими словами Павло засвідчує обильність Божої сили, яка мала місце в його житті. Завдяки їй апостол зміг усе перенести навіть у найскладніших обставинах свого місіонерського служіння. Отож сила Павла була «у Христі», що вказує на Павла як особу, яка жила у Господі, ототожнювала себе із Ним, тому була здатна на речі, які самій людині не під силу.

Господь щедро ділився з Павлом Своєю силою, а той з вдячністю її приймав. Це вказує на те, що кожна особа повинна стреміти до того, щоб навчитися приймати Божу силу і допомогу. Необхідно навчитися приймати Божу допомогу і не жити в ілюзіях власної самодостатності. Для цього потрібне смиренного визнання, що ми самі − слабкі та невистачальні. Тільки горда людина розраховує сама на себе, тому часто терпить поразки, а смиренна, покладаючи усю свою довіру на Бога, не підкоряється обставинам життя, якими б важкими вони не були.

Завдяки великому смиренню та цілковитій довірі до Бога Павло часто користав з великої сили Божої благодаті. У різних своїх листах він не оминає нагоди, щоб наголосити на цій темі: «Та він сказав мені: “Досить тобі Моєї благодаті, бо Моя сила виявляється в безсиллі”. Отож я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала» (2 Кор 12:9); «Ось чому я згинаю свої коліна перед Отцем, 15. від Якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі; 16. щоб Він дав вам за багатством Своєї слави скріпитись у силі через Його Духа, на зростання внутрішньої людини» (Еф 3:14–16); «Дяку складаю Тому, Хто мені дав силу: Христу Ісусу, Господеві нашому, бо Він визнав мене вірним, поставивши на службу» (1 Тим 1:12); «Покріплені всякою силою завдяки Його славній потузі, щоб осягнути всяку витривалість і довготерпеливість із радістю» (Кол 1:11); «Проте Господь став при мені й підкріпив мене, щоби проповідь здійснилася через мене та щоб усі погани її чули, а я визволився з левиної пащі» (2 Тим 4:17).

Oratio (молитва)

«Господь − то моя сила і щит мій! На Нього уповало моє серце, і допомоги зазнав я; тим і радіє моє серце, і я Його вихваляю піснею моєю» (Пс 28:7).

Contemplatio (споглядання)

Цей уривок навчання великого апостола вказує на те, коли і як людина може досягнути справжнього успіху. Павло показує нам нев’януче джерело Божої сили та допомоги, на яке нам потрібно навчитися відкриватися зі смиренням і вдячністю. Усе починається з усвідомлення нашої власної слабкості, з одного боку, та щедрого дару спасіння, яке ми отримуємо у Христі, − з іншого. Господь запрошує нас користати з Його обильної благодаті…

---

[1] D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Phil 4:10–23.

[2] Деякі думки у розважанні основані на The Navarre Bible. Saint Paul’s Captivity Letters. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 119.