2-й тиждень після Пасхи. П’ятниця. Правильний підхід до Писання (Йо 5:30−6:2)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«“Не спроможен Я нічого діяти від Себе Самого. Суджу Я так, як чую, і суд Мій справедливий, бо шукаю Я не Своєї волі, лише волі Того, Хто послав Мене. 31. Неправдиве Моє свідоцтво, коли свідчу Я Сам за Себе. 32. Але за Мене свідчить Інший, і відаю Я, що те Його свідоцтво, яким Він за Мене свідчить, – правдиве. 33. Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду. 34. Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися. 35. Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку зі світла повтішатись. 36. Та в Мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив Мені для Мого виконання, – ось ті саме діла, що їх Я роблю, і свідчать за Мене, що Отець Мене послав. 37. І Отець, який послав Мене, свідчить за Мене, лише ви ані голосу Його не чули, ані виду Його не бачили ніколи. 38. І Слова Його не маєте, що перебувало б серед вас, – ви бо не віруєте в Того, Кого Він послав. 39. Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, – а й вони свідчать за Мене! 40. Але ви не бажаєте до Мене прийти, щоб жити життям вічним. 41. Слави не приймаю Я від людей. 42. Та Я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога. 43. В ім’я Отця Мого прийшов Я, а ви не приймаєте Мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли. 44. Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте? 45. Не гадайте, що Я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей – ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте. 46. Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й Мені б ви вірили: про Мене бо писав він! 47. Не віривши ж його писанням, як Моїм словам повірите?” 6:1. По тому пішов Ісус на той бік Галилейського Тиверіядського моря. 2. І йшла за Ним сила народу, бачили бо чуда, які вчинив Він із недужими».

Коментар до тексту

Цей уривок завершує довгу промову Ісуса про Його ідентичність та відносини з Небесним Отцем, яка почалася через гостру реакцію релігійних провідників на Ісусове зцілення розслабленого в Суботу (Йо 5:1−18). У Йо 5:19−30 Ісус відкриває перед Своїми слухачами тайну Своєї рівності, Життя і влади, які Він розділяє з Отцем, проте слухачі не приймають Його слів. Оскільки у Втор 19:15 сказано, що тільки на «слово двох свідків або на слово трьох свідків справа стане чинною», Ісус у Йо 5:31−47 наводить п’ять свідоцтв (на зразок тих, які висувалися у синагогальних суперечках), які свідчать про Нього та правдивість Його тверджень: на користь Ісуса свідчить Бог (Інший), Йоан Хреститель, діла (які вчинив Ісус), Писання та Мойсей (який писав про Нього). Також у кінці промови в Йо 5:41−47 Ісус означує три перешкоди, які не дозволяють релігійним провідникам народу розпізнати в Ньому Христа (Месію, Богом помазаного Царя) і Божого Сина: брак любові до Бога, гонитва за людською славою і їхня упереджена (і спотворена) інтерпретація Писання[1].

Meditatio (розважання)

«Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, – а й вони свідчать за Мене!»

Цей текст вказує на небезпеки, які чигають на людину у ставленні до Божого Слова. Якщо ми не наближаємося до Писання з глибоким усвідомленням, що Бог промовляє до нас не для того, щоб підтвердити наші уявлення, а щоб відкрити Свою волю, тоді ми просто не здатні чути Його голос. Релігійні провідники уже мали сформовані уявлення про все, що стосувалося їхнього духовного життя та ролі їхнього народу в Історії спасіння, – ніщо і ніхто не міг це порушити. Відтак вони вважали, що Ісус просто шукає власної слави, однак Господь це заперечив і сказав, що вони виступають проти Нього не з любові до Бога або через захист Божої честі, а з недостойних причин (вони наведені у коментарі до тексту), виявляючи цим свою внутрішню обмеженість. Своєрідне, доволі суб’єктивне та закостеніле розуміння Писання, яке мало оправдати їхній світогляд, врешті-решт привело їх до трагедії – вони повстали проти Бога та Його волі.

Трагедія духовного життя будь-якої людини починається тоді, коли Писання перестає бути Словом Божим, яке потрібно приймати з вірою і смиренням, а стає просто інструментом для досягнення якихось власних цілей. Ісус хотів, щоб Його сучасники саме з допомогою Писання відкрили для себе Божу присутність у Ньому, а також той дивовижний факт, що Він, будучи Єдинородним Сином Небесного Отця, є водночас і довгоочікуваним єврейським Месією (Йо 1:45; 2:17, 22; 5:39, 46; 12:16, 41). Вони ж, на жаль, звели месіанські обітниці у священних книгах до рівня простих націоналістичних прагнень, що позбавило їхній світогляд надприродного світла і завадило зрозуміти, що усі старозавітні пророцтва сповнюються саме в Ісусі (пор. 2 Кор 3:14−16)[2].

«Ісус висуває Своїм сучасникам тяжке обвинувачення: вони читають правильну книгу, але читають її неправильно. Це попередження стосується і нас, «фахівців з Біблії», учених, священників, проповідників. Вивчення тексту легко перетворюється в гімнастику розуму. Біблія – найдивовижніша книга (або зібрання книг), яка коли-небудь могла потрапити до рук людини, і кожен читач з нахилом до літератури, до життя ідей, історій, цікавих сюжетів готовий повністю розчинитися в цьому тексті. Світоглядні міркування, що народжуються з таких студій, бувають захопливі, живі і настільки ж цікаві, як і будь-які академічні суперечки. І Бог заохочує кращі уми займатися такою працею. Біблія вже дала нам багато світла, але нескінченно більше їй ще належить дати, а для цього люди повинні зануритися в неї, проникнути до її самого дна»[3].

Oratio (молитва)

Господи, дай мені мудрість слухати Твоє Слово та виконувати Його за прикладом Пречистої Діви Марії…

Contemplatio (споглядання)

«Не можна допустити, щоб вивчення тексту і безлічі його тлумачень стало самоціллю, адже тоді текст не приведе нас до Живого Бога. Легко, оманливо легко вивчити напам’ять усі свідчення щодо «месіанських очікувань», але так і не пізнати самого Месію. Це дуже легко, особливо коли наша академічна система і семінарії навіть заохочують такий підхід. Наші знання і розумові здібності здобувають нам бали серед колег, сприяють нашому престижу і підвищенню статусу, зміцнюють наше становище в тій чи тій церковній партії. Так відбувається сьогодні, і так само було за часів Ісуса. Я зовсім не закликаю викинути розум за борт і при читанні тексту прагнути лише якихось розпливчастих «теплих почуттів» щодо Ісуса. І навпаки: нове прочитання Біблії у світлі наших знань про Ісуса Христа вимагає більшого, а не меншого зусилля думки. Але абстрактні думки постійно повинні переходити в особисте знання / усвідомлення / пережиття, в поклоніння і молитву і знову повертатися в рефлексії, тому що ця робота невичерпна. Від Писання до Месії і назад до Писання, знову і знову по висхідній спіралі розуміння. Такий виклик кинув нам у цьому розділі (Йо 5) Христос, і цей виклик звучить дотепер»[4].

---

[1] The Navarre Bible. Saint John’s Gospel. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 79.

[2] Там само. – P. 79.

[3] T. Wright. John for Everyone. Part 1: Chapters 1−10. London SPCK 2014, P. 69.

[4] Там само. – P. 69−70.