19-й тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Тверде очікування та надія (Флп 1:12–20)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Бажаю, брати, щоб ви знали, що те, що мені сталося, вийшло більше на користь Євангелії. 13. Бо ж вістка, що я у кайданах за Христа, стала відома в цілій Преторії та й усім іншим; 14. і більшість братів, яким, власне, мої кайдани додали сміливости в Господі, ще більше набрали відваги безстрашно проголошувати Слово Боже. 15. Деякі, щоправда, проповідують Христа із заздрощів та суперництва, а деякі з доброї волі. 16. Ці – з любови, знаючи, що я тут поставлений на оборону Євангелії; 17. а інші, із заздрощів, звіщають Христа нещиро, гадаючи додати тягару моїм кайданам. 18. Та що ж? У всякому разі, чи то сповидно, чи по правді, Христос проповідується, і я тому радий і буду радіти. 19. Знаю бо, що це для мене вийде на спасіння завдяки вашим молитвам та допомозі Духа Ісуса Христа, 20. за моїм твердим очікуванням і надією, що я не буду осоромлений ні в чому, а навпаки, я цілком певний, що нині, як і завжди, Христос буде звеличений у моїм тілі чи то моїм життям, чи смертю».

Коментар до тексту

У цьому уривку апостол Павло дуже проникливо осмислює Божі дороги, які переплітаються з його місіонерськими стежками, – він переконаний, що навіть його ув’язнення послужило поширенню Доброї Новини (в. 12). Увесь римський гарнізон (правдоподібно, в Ефесі, хоча дехто вважає, що у Римі) почув, що Павло закутий у кайдани через проголошення справжнього Господа, Сина Божого та Володаря всього (а таким на той час вважався римський імператор) – Ісуса Христа (в. 13). Таке свідчення не тільки не налякало, але й підбадьорило до ще більшої місіонерської активності місцеву християнську спільноту (в. 14). З певним смутком, але доволі стримано Павло констатує, що деякі особи провідують Ісуса, спираючись на не зовсім правильні мотиви, але апостол радіє, що найважливіше те, що Христа проповідують (вв. 15–18). Хоча його особиста ситуація залишається непевною, Павло у всьому твердо покладається на Господа, знаючи, що чи його життям, чи смертю Христос буде прославлений (вв. 19–20).

Meditatio (розважання)

«Знаю бо, що це для мене вийде на спасіння завдяки вашим молитвам та допомозі Духа Ісуса Христа, 20. за моїм твердим очікуванням і надією, що я не буду осоромлений ні в чому, а навпаки, я цілком певний, що нині, як і завжди, Христос буде звеличений у моїм тілі чи то моїм життям, чи смертю». Попри те, що Павло знаходиться у в’язниці, він усе-таки перебуває в мирі. Апостол переконаний, що Бог його не тільки не полишив, але й далі через нього реалізує Свій план. Він вірить у силу молитви филип’ян та постійну допомогу Святого Духа. Хтось у таких обставинах міг би подумати, якщо його ув’язнили, то молитва не діє, і Святий Дух його полишив. Але не апостол Павло. Він має тверде очікування та надію, що не буде осоромлений ні в чому, тому й у Посланні до Римлян каже: «Оправдані ж вірою, ми маємо мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, 2. через Якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. 3. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, 4. терпеливість – досвід, а досвід – надію. 5. Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим 5:1–5).

Надія Павла тверда, тому він цілком певний, що Христос у цих складних обставинах, як і завжди, усе попровадить для Своєї слави та духовного добра. Апостол настільки любить Христа й довіряє Йому, що впевнено вручає Йому всього себе, повністю покладається на Боже рішення: як Ісус вирішить, так Павло Його і прославить – чи життям, чи смертю. Цей духовний зв’язок із Христом, як і довіра та любов великого апостола до «Того, Хто полюбив його і видав Себе за нього» (Гал 2:20), захоплюють і вражають.

Павло не сумнівається, що він дорогий для Бога. У Першому посланні до Коринтян апостол каже: «Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» (1 Кор 6:20). Свідомий своєї великої гідності та цінності в Божих очах, досвідчивши на собі все, що Бог зробив особисто для нього та цілого світу, Павло у відповідь так само вручає Христові усього себе. Він переконаний, що Бог завжди діє на багатьох рівнях і саме Він, і ніхто інший, ставить останню крапку: «Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: 8. бо коли ми живемо, для Господа живемо, і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні. 9. На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати» (Рим 14:7–9).

Oratio (молитва)

«Ти захист мій і щит мій, на слово Твоє я надіюсь» (Пс 119:14).

Contemplatio (споглядання)

Мир, який переживає Павло у в’язниці, випливає з його глибокого досвіду Христа. Який наш зв’язок із Христом? Наскільки ми переконані, що Бог є з нами і завжди заопікується нашим життям, і навіть тоді, коли ми досвідчуємо якісь випробування? Як свідчимо та допомагаємо іншим покладати на Бога всю надію свого життя?

2 коментарі до “19-й тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Тверде очікування та надія (Флп 1:12–20)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *