Lectio (читання)
«Павло і Тимотей, слуги Христа Ісуса, усім святим у Христі Ісусі, що перебувають у Филиппах, з єпископами та дияконами: 2. благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа 3. Дякую Богові моєму щоразу, коли вас згадаю, 4. завжди в кожній моїй молитві за всіх вас із радістю молившися, 5. за участь вашу в Євангелії від першого дня і досі; 6. я певний того, що Хто розпочав у вас добре діло, Він його й закінчить аж до дня Христа Ісуса. 7. Воно й справедливо думати це мені про всіх вас, бо ви в мене у серці; усі ви, чи то в моїх кайданах, чи то обороні, чи в утвердженні Євангелії, берете участь у моїй благодаті».
Коментар до тексту
Послання Павла до Филип’ян − одне з найтепліших та найсердечніших серед відомих нам послань апостола. Адресати послання − християни македонського міста Филиппи, а за свідченням Діянь апостолів, це була перша спільнота, яку Павло заснував на території Європи (Ді 16:11–15). Із цією спільнотою він багато років підтримував дуже близькі стосунки, а вона неодноразово спомагала апостола грошима та всім необхідним, коли він перебував у Солуні (Флп 4:16). Коли ж Павла знову ув’язнили (побутують різні думки щодо місця ув’язнення: частина дослідників уважає, що це був Рим, а інші – Ефес), филип’яни відправили до нього Епафродита, який відвіз апостолові деякі потрібні йому речі (Флп 4:18). Коли Епафродит повертався назад до Филиппів (Флп 2:25–29), Павло передав через нього цього листа, у якому він говорить про свою любов до филип’ян, дякує їм за дарунки, повідомляє різні новини та підбадьорює. Лист починається поздоровленням від Павла та його співавтора Тимотея (пізнішого єпископа Ефеса), вони звертаються до «святих в Ісусі Христі». Особливо згадують єпископів та дияконів, що є свідченням швидкого інституційного розвитку спільноти, яким Павло доручив провід громади після свого відходу. За всіх них Павло підносить особливу подяку Богові. Апостол дякує филип’янам за їхню «участь у Євангелії та благодаті» (вв. 5, 7), адже всі члени громади посильно допомагали Павлові у його служінні та випробуваннях[1].
Meditatio (розважання)
«Воно й справедливо думати це мені про всіх вас, бо ви в мене у серці; усі ви, чи то в моїх кайданах, чи то обороні, чи в утвердженні Євангелії, берете участь у моїй благодаті». Своє служіння, тобто проголошення Євангелія, апостол Павло називає «благодаттю». Грецьке поняття «χάρις / haris / благодать» у Новому Завіті часто вживається як технічний термін для опису ставлення Бога до людей. Це слово вказує на Божу ласкавість, прихильність і навіть послужливість людині. Павло був покликаний розповісти про такого Бога і Його ставлення до людей, яке найвищою мірою об’явилося всім людям у Воплоченні, Житті, Страстях і Воскресінні Ісуса Христа.
Незважаючи на надзвичайно скромне життя і той факт, що великий апостол народів завжди задовольнявся тільки найнеобхіднішим, Павло інколи також потребував фінансової підтримки. Та щоб ніхто не міг закинути йому якусь корисливість чи меркантильний інтерес, Павло майже ніколи не користав зі своїх апостольських привілеїв, про що досить детально говорить у 1 Кор 9. Єдиною спільнотою, від якої він приймав фінансову допомогу, тобто громадою, якій він, по суті, дозволяв йому послужити, була спільнота у Филиппах. У цьому короткому вступі вміщено розширену сердечну подяку апостола филип’янам за підтримку його місії, яку він двічі згадує як «їхню участь» у «Євангелії» та його «благодаті».
Филип’яни не могли служити словом та проголошувати Добру Новину з таким хистом та переконливістю, як це робив Павло, але їхня підтримка робила служіння Словом значно ефективнішим, тому що апостол міг повністю присвятитися благовісті і не мусів працювати руками, щоб себе утримати (1 Кор 4:12). Павло ніколи не просив підтримки для себе, але завжди просив підтримати інших (наприклад, 2 Кор 8–9. Сьогодні часто чую це від одного дуже харизматичного митрополита: «За інших просити легше, ніж за себе»). Довірливі стосунки Павла зі спільнотою у Филиппах стали причиною того, що Павло міг прийняти від них допомогу, знаючи про їхнє сердечне ставлення та зріле бажання брати участь у поширенні Євангелія.
Oratio (молитва)
Господи, дякую Тобі за ревних благовісників Твоєї любові та за всіх тих, які підтримують їхнє служіння…
Contemplatio (споглядання)
Цей уривок − прекрасне свідчення сердець, захоплених Христом та вдячних Йому за все, що Він зробив для цілого світу. Павло та филип’яни дивилися в одному напрямку. Сьогодні потрібно просити Бога про рясні покликання благовісників, які б у своїй ревності наслідували великого апостола народів Павла, а також просити Бога за таких зрілих людей, які б допомагали їм у справі Євангелія…
[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 272; N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 441.
Дякую вам отче 🙏