18-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Взаємна любов подругів (Еф 5:19–26)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа 20. і дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа. 21. Коріться один одному у Христовім острасі. 22. Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, 23. бо чоловік − голова жінки, як і Христос − Голова Церкви, Свого Тіла, якого Він Спаситель. 24. А як Церква кориться Христові, так у всьому й жінки – своїм чоловікам. 25. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї, 26. щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом».

Коментар до тексту[1]

Спираючись на принцип взаємного підкорення (в. 21), який походить від заклику в Еф 5:18 «сповняйтеся Духом», апостол Павло подає приклади того, як віруючі повинні коритися одні одним у домашніх стосунках. У греко-римському світі І ст. існував звичай підпорядковуватися патріархові родини в щоденних справах. Такий світогляд був основною стосунків у греко-римському суспільстві. У цій частині послання Павло розмірковує саме в такому річищі, пропонуючи модель, яка робить Христа найвищим авторитетом і прикладом. Підхід апостола базується на принципі взаємної любові. В Еф 5:22–6:9 Павло звертається до дружин і чоловіків, дітей і батьків, а також слуг і господарів. При цьому апостол дотримується такої схеми: спочатку, відповідно до греко-римських цінностей, закликає підлеглого підкорятися особі, яка займає почесне місце в родині, а потім нагадує цим зверхникам уважно і дбайливо реалізовувати свою владу (відповідальність, обов’язок), тобто поводитися так, щоби був прославлений Христос (пор. Кол 3:18–4:1).

Meditatio (розважання)

«Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї». Закликаючи чоловіків любити своїх жінок такою силою та глибиною любові, яку Христос має до Церкви, апостол вказує на жертовні дії чоловіка, на які він повинен іти заради блага своєї дружини. Взірцем для цієї любові є смерть Ісуса на хресті. Сьогодні це може видаватися диким, але у І ст. від чоловіка не очікували виявів любові до своєї дружини. Хоча Павло розмірковує у світоглядних рамках свого часу та культури, він все-таки значною мірою «підкопує» стародавні устрої: його заклик до чоловіків (Еф 5:25–33) є найдовшим повчанням у рамках так званого домашнього кодексу (Еф 5:22–6:9). Павло з усією дбайливістю пригадує жінкам, щоб вони корилися своїм чоловікам (вв. 22–24), але відповідальності чоловіків присвячує значно більше місця, як і наголошує на виразних деталях стосовно того, як чоловіки повинні виявляти свою любов.

Спираючись на приклад Ісуса Христа, Павло прагне, щоби взаємини чоловіка і жінки повернулися до Божого задуму щодо подружжя. Попри те, що культурна модель греко-римського світу наголошувала на патріархальному лідерстві чоловіків (в. 22), Павлова модель основується на взаємній любові та повазі: «Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла, бо хто любить свою жінку, себе самого любить» (Еф 5:28); «Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка» (Еф 5:33).

І навіть більше, Павло закликає і чоловіків, і жінок коритися одне одному: «Коріться один одному у Христовім острасі» (в. 21). Апостол хоче, щоб віруючі жінки і чоловіки віддавали Христові честь та прославляли Його взаємною пошаною, любовʼю та взаємодопомогою. У сьогоднішньому суспільстві, у якому євангельські ідеали рівності, поваги до гідності особи та братерства самозрозумілі принаймні на теоретичному рівні, для більшості людей (хоча ця ж більшість, як правило, не завжди свідома євангельських коренів цієї рівності) будь-яка мова про підкорення викликає якщо не відвертий спротив, то щонайменше певне відчуття тривоги. Проте зразок взаємного підкорення маємо у Христі: «А як Церква кориться Христові, так у всьому й жінки – своїм чоловікам» (в. 24). Церква кориться Христові на знак вдячності за Його жертовну любов. Якщо чоловік обдаровує дружину такою ж любов’ю, тоді «підкорення» є не більше ніж виявом поваги та вдячності за цю безкорисливу та жертовну любов…

Oratio (молитва)

Господи, даруй мені мудрість і силу наслідувати Твою любов…

Contemplatio (споглядання)

Запрошуючи до подальших роздумів, хочу звернути увагу на одну дуже важливу тему. На кожен біль є своя природна реакція. Виникнення феміністичного руху, у рамках якого жінки обстоюють свої права, − це реакція на зверхнє, часто жорстоке поводження чоловіків. Однак, як це часто буває, кожне надужиття провокує майже маятникову реакцію – інші крайнощі, які можна побачити серед представників феміністичного руху. Але заради справедливості люди, які гостро й без найменшого розуміння чи співчуття засуджують такі рухи, мали б себе спитати, а що ми робимо для того, щоб реалізувати Божий задум щодо стосунків чоловіків і жінок? Чи чоловіки, християни зокрема, завжди є прикладом лицарства та шанобливої поведінки у ставленні до жінок? Чи намагаються вони бути відповідальними та люблячими чоловіками, синами та батьками? Який приклад поведінки чоловіки дають своїм дітям? Наскільки чоловіки реалізують зразок Христової любові у ставленні до тих, хто їх оточує, щоб так заслужити на повагу жінок?

---

[1] Думки в коментарі до тексту та розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Eph 5:22–6:9.