Lectio (читання)
«І Він усе підкорив під Його ноги й вивищив Його понад усе, як Голову Церкви, 23. яка є Його Тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх. 1. І ви були мертві вашими провинами й гріхами, 2. в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. 3. Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші».
Коментар до тексту
Для кращого розуміння цього уривку його варто читати в ширшому контексті: вв. 22–33 завершують 1-шу главу, у якій Павло в молитовний спосіб перелічує численні скарби, які християни у спільнотах, розташованих навколо Ефеса, отримали в Ісусі Христі; перші три вірші 2-ї глави вказують на жалюгідний стан та сумні перспективи цих християн (як, зрештою, усіх людей загалом) до того, як Бог, багатий милосердям, оживив їх у Христі (Еф 2:4–10). По суті, молитва Павла в Еф 1:15–23 звернена до язичників, які стали частиною Божої родини. В Еф 2 Павло пояснює, як це сталося: перемога Христа над силами зла уможливила примирення людей із Богом. Перш ніж як описати благословення, які віруючі отримали як результат примирення завдяки перемозі Христа (Еф 2:4–10), Павло починає цю главу пригадуванням читачам про їхнє життя у відчуженні від Бога (Еф 2:1–3)[1].
Meditatio (розважання)[2]
«Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші». Апостол Павло часто послуговується складними конструкціями для того, щоби передати надзвичайно важливі ідеї, проте їх дуже важко відтворити в перекладі. В оригінальному грецькому тексті Еф 2:1–5 − це одне довге речення, яке містить лише одну велику ідею. Розглянемо її детальніше.
Еф 2:1–2 описує ситуацію, у якій перебували колись ефеські віруючі: вони були мертві через свої провини та жили за логікою цього світу і його правителя. Далі фокус розповіді зосереджується на Павлі та його адресатах (Еф 2:3), вказуючи на те, що всі вони були в одній духовній скруті: жили, потураючи плотським похотям і бажанням. Отже, і Павло, і його співробітники, й ефесяни були дітьми гніву, як і всі інші грішники.
Відтак в Еф 2:4 Павло переходить до Божого стану речей: «Та Бог, багатий милосердям, з-за великої Своєї любови, якою полюбив нас». Отож, Бог є багатий милосердям завдяки Своїй великій любові, хоча ми були мертві у своїх провинах. Тут проглядається чіткий контраст: «ми мертві нашими провинами» (Еф 2:1) – людський стан речей, «Бог, багатий милосердям» – Божий стан речей. Основна ідея цієї думки розкривається в кінці Еф 2:5: «мертвих нашими гріхами оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасенні!». На початку і в кінці цієї тези підкреслено увесь трагізм нашого стану: ми були мертві через свої провини (Еф 2:1, 5), проте ожили разом із Христом.
Чому Павло використовує таку складну конструкцію? Значення того, що ми ожили з Христом, остаточно стане зрозумілим тільки тоді, коли усвідомимо, наскільки ми були загублені в наших гріхах. Ми були не просто мертвими, ми були під владою сатани та під впливом грішного світу. Божа любов дивовижна, але вона стає ще більше незбагненною, коли ми усвідомлюємо контекст, у якому Господь дав нам нове життя. Він продовжував нас любити навіть тоді, коли ми були дітьми гніву, здавалося б, негідні любові. В Еф 5:8 Павло знову повторить про Божу благодать: «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий». Наша духовна мертвота через гріх не залишила Богові жодної іншої альтернативи, як вилити на нас Своє багате милосердя.
Oratio (молитва)
«Велике бо до нас Його милосердя, і вірність Господа повіки. Алилуя!» (Пс 117:2).
Contemplatio (споглядання)
Бог в Ісусі Христі найповнішою мірою виявляє нам Свою любов. Євангелист Йоан, описуючи початок Тайної вечері Ісуса з Його учнями напередодні Страстей, каже: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила Його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши Своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо 13:1). Св. Павло пише: «Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5:8). Наші гріхи не змінюють Божого ставлення до нас. Через пророка Єремію Господь звертається до Ізраїля: «Я полюбив тебе відвічною любов’ю, тим і зберіг для тебе Мою ласку» (Єр 31:3). Ці слова стосуються кожної людини, і потрібно просто відкритися на цю Добру Новину. Апостол Йоан каже: «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Йо 4:16). Наше християнське покликання полягає в тому, щоб ми не тільки самі усвідомили та досвідчили цю глибину і ширину Божої любові, але й допомогли іншим людям пережити її на такому особистому рівні, про який говорить апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:20).
[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Eph 2:1–10.
[2] Розважання взято із S. E. Runge. One Big Idea: Ephesians 2:1–5. In J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016.
Дякуємо
Ісус будь зі мною все
Дякую.