Життя справжніх служителів Христа (2 Кор 6:1–10)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Як співробітники, ми закликаємо вас, щоби благодаті Божої не приймати марно. 2. Бо каже: “Сприятливого часу Я вислухав тебе, і в день спасіння Я допоміг тобі. Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння”. 3. Ми не даємо нікому ніякої нагоди до спотикання, щоб не виставляти на глум наше служіння, 4. але в усьому виявляємо себе як слуг Божих у великій терпеливості, скорботах, у нуждах, у тіснотах, 5. під ударами, в темницях, у заколотах, у трудах, у неспанні, у постах, 6. у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові, 7. у слові правди, в силі Божій, у зброї справедливості в правиці й лівиці, 8. у славі й безчесті, у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві; 9. як незнані, а проте надто знані; як ті, що вмирають, а все живі; як карані, та не забиті; 10. як сумні, та завжди веселі; як бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідають».

Коментар до тексту[1]

Однією з проблем християнської спільноти в Коринті були поділи на різні фракції, які ставалися тому, що кожен обирав собі такий варіант християнства, який більше пасував йому до звиклого способу життя, або ж люди вибирали собі проповідників, які імпонували їм як особи, а тоді утворювалися окремі партії, забуваючи, що в центрі проповіді всіх проповідників є Христос, а не вони самі. Тому в 2 Кор Павло пояснює тим людям, які відмовлялися сприймати саме його настанови, у чому полягає суть апостольського служіння та яке служіння є справжнім. Павло рішуче відмовляється підлаштовуватися під різні смаки коринтян і терпеливо пояснює, що служіння апостолів – це служіння для примирення людей з Богом та поміж собою (2 Кор 5:11–21). Відтак він заохочує коринтян примиритися з ним та відкрити йому свої серця. Щоби це стало можливим, Павло вдається до безпрецедентної відвертості, розповідаючи їм про різні терпіння та випробування, які переживають апостоли на службі Євангелія, − так він хоче пробитися крізь їхню закостенілість і зробити їх сприйнятливішими до факту, що саме такий спосіб служіння і його самого, і його співробітників є наслідуванням Ісуса Христа. У кожній складній ситуації апостоли засвідчують смиренний характер страждаючого Слуги Господнього – Ісуса Христа (Ді 14:21–22; Іс 52:13–53:12).

Meditatio (розважання)

«Ми не даємо нікому ніякої нагоди до спотикання, щоб не виставляти на глум наше служіння, 4. але в усьому виявляємо себе як слуг Божих». Служіння Павла дуже промовисто засвідчує, як важко «нове творіння», новий Божий спосіб життя проростає в теперішньому віці. Том Райт каже, що коли Добра Новина зіштовхується із цим старим світом, то відбувається щось, що нагадує тертя камінних жорен одне об одне, і між ними перебуває затиснутий апостол, який переживає жахливий стан, подібний до того, ніби його перетирають у порошок. Вірші 4–5, у яких перелічено різні драматичні моменти служіння («у великій терпеливості, скорботах, у нуждах, у тіснотах, 5. під ударами, в темницях, у заколотах, у трудах, у неспанні, у постах»), розташовані поряд (вв. 6−7) із низкою позитивних аспектів, які досвідчують апостоли в часі місій («у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові, 7. у слові правди, в силі Божій, у зброї справедливості в правиці й лівиці»).

Три останні вірші уривку містять перелік антиномічних пар, які проливають світло на звичайний перебіг щоденного апостольського служіння: «8. у славі й безчесті, у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві; 9. як незнані, а проте надто знані; як ті, що вмирають, а все живі; як карані, та не забиті; 10. як сумні, та завжди веселі; як бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідають». Окрім реакції світу, апостоли завжди відчувають потужне Боже діяння, яке невидимо, але постійно й ефективно скеровує їхнє служіння та виявляється в ньому.

Загалом увесь цей уривок ставить запитання не тільки до тих, які сьогодні проголошують Євангеліє, а й до всіх, які називають себе християнами. Чи ми підтримуємо живий зв’язок із Богом, внаслідок чого відчуваємо поклик до власного свідчення Євангелія? Якщо ми задіяні в якомусь християнському служінні, то як реагуємо на різні труднощі? Чи ми розуміємо, що випробування та страждання − це природна частина служіння вічним Словом у теперішньому віці? Хто чи що спонукає нас рухатися далі та зберігати баланс у щоденному ритмі життя?

Oratio (молитва)

«Навіть коли б ходив я долиною темряви, я не боюся лиха, бо Ти зо мною. Жезло Твоє й палиця Твоя – вони дають мені підтримку» (Пс 23:4).

Contemplatio (споглядання)

У служінні Павла та його співпрацівників у євангельському служінні виникали проблеми та необхідність їх розвʼязувати, так само виникають вони й сьогодні. Павло та інші апостоли виходили з проблеми за допомогою слова Істини, повністю покладаючись на Божу силу, а не на людські засоби й тимчасові розв’язки. Саме тому у вв. 8–10 Павло засвідчує, що крім видимих труднощів, які супроводжували їхнє щоденне служіння, апостоли переживали досвід невидимого, але явного Божого діяння. Завдяки Божій благодаті усім незгодам та випробуванням Павло протиставляв терпіння, молитву, відвертість, праведність та життя, яке свідчило про воскресіння, що проривається в теперішній вік. Через глибокий зв’язок із Богом Павло досягнув великої духовної рівноваги, якої так бракує християнам сьогодні. Християнство не є досвідом постійного щастя та легкого життя, коли все вдається. Це також не є дорога постійних страждань та ходіння в темряві. Християнство вказує, як на нашій життєвій дорозі посеред темряви досвідчувати Боже світло, Його провід та присутність. Це мистецтво духовного балансу, який дає нам змогу бути свідками постійного проникнення вічного в тимчасове і теперішнє…

---

[1] Окремі думки у коментарі, розважанні та запрошенні до споглядання основані на: T. Wright. Paul for Everyone. 2 Corinthians London SPCK, Westminster John Knox Press 2004, P. 68–70; J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 2 Cor 6:1–13.