16-й тиждень після П’ятидесятниці. П’ятниця. Ісус вдруге помножує хліби (Мк 8:1-10)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«За тих днів, як знову була сила народу, їсти ж не мали що, то закликав учнів і каже їм: 2. “Шкода мені люду − ось уже три дні перебуває зо Мною, а не має що їсти. 3. Коли відпущу голодних додому, ослабнуть дорогою; деякі бо з них поприходили здалека”. 4. Тож відказали Йому учні Його: “З чого й хто міг би нагодувати їх хлібом ось тут у пустелі?”. 5. Він же спитав їх: “Скільки маєте хлібів?”.“Сім”, − відказали ті. 6. Тоді повелів Він народові сісти на землю і, взявши сім хлібів та воздавши хвалу, поламав їх та й дав Своїм учням, щоб роздавали, і вони роздали народові. 7. Мали й дещо риб, тоді поблагословив і їх і наказав теж роздати. 8. І вони їли й наситились, ще й поназбирали полишених куснів аж сім кошиків; 9. було ж їх із чотири тисячі. І відпустив їх. 10. А ввійшовши відразу в човен із Своїми учнями, прибув у Далманутський край».

Коментар до тексту

Чудо помноження хлібів – єдине, про яке згадують усі чотири євангелисти (Мт 14:15−20; Мр 6:35−44; Лк 9:12−17; Йо 6:5−13). Ця розповідь містить алюзії на важливі для кожного ізраїльтянина події: як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так само Ісус дає людям їжу в пустинному місці (хліб і риба були основною поживою в Обіцяній Землі). Позаяк у Старому Завіті дар манни був частиною грандіозних подій Виходу з Єгипту, то євангелисти хочуть показати, що в Ісусі відбувається новий вихід з-під влади гріха та смерті.

Матей і Марко засвідчують, що це чудо Ісус зробив двічі: перший раз серед Своїх одноплемінників – юдеїв (Мт 14:15−20; Мр 6:35−44), а другий – у місці, де переважно проживали язичники (Мт 15:32−38; Мк 8:1−8), що вказує на Боже прагнення залучити всіх людей вІсторію спасіння, тобто в динаміку поширення Божого Царства.

Сім повних кошів хліба, які залишилися після помноження хлібів для язичників, є символом повноти благодаті, якою Бог хоче обдарувати усіх Своїх дітей.

Meditatio (розважання)

«Тоді повелів Він народові сісти на землю і, взявши сім хлібів та воздавши хвалу, поламав їх та й дав Своїм учням, щоб роздавали, і вони роздали народові». Щоб відбулося чудо, потрібна участь учнів – вони повинні принести Ісусові те, що мають, причому усе, а не лише частину. Потім те, що перемінив та помножив Ісус, учні мусять роздати народові. Чудо вимагає посильного внеску – дати те, що маємо та можемо, а не те, що хочемо чи можемо собі дозволити або чого нам не жаль.

Учні також користають з помноження хліба, але пам’ятають, що Ісус зробив чудо для людей. Очевидно, учні не голодують, але ми не чуємо, щоб вони залишили собі щось про запас. Одному дневі доволі його турбот.

Перебування поруч з Ісусом стає для учнів нагодою до служіння. Воно, очевидно, не таке цілеспрямоване і грандіозне, як служіння Самого Ісуса, але найважливіше, що Він їм довіряє навіть тоді, коли вони не виявляють жодного довір’я до Його можливостей. Крихти, які учні тримали для себе, але принесли перед Ісуса, Він перемінює в достаток для багатьох: Син Чоловічий підносить усе це Своєму Отцеві з молитвою і благословенням, потім ділить, а учні, отримавши дари назад, роздають їх людям. Якщо ми будемо наслідувати їхню поведінку, світ стане іншим…

Oratio (молитва)

Господи, дай мені мудрість приносити Тобі все, що Ти можеш помножити і з чого зможуть користати інші…

Contemplatio (споглядання)

Поруч із нами завжди є голодні та спраглі люди – не завжди їжі, але часто любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, усмішки… Цих людей не треба відпускати. Разом з Ісусом ми можемо їм допомогти. Для чуда не потрібно багато, а тільки те, що маємо: час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, усмішку, смирення, повагу, вірність… І якщо ми спроможемося на цей крок довіри до сили Ісуса, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли, – присутність Божого Царства, що надходить у могутності, бо Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє: «Я – Хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в Мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо 6:35).