16-й тиждень після П’ятидесятниці. Четвер. Зцілення дочки сиро-фінікійки (Мк 7:24-30)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«І вирушивши звідти, пішов у сторони Тиру та Сидону. Увійшовши ж в один дім, не хотів, щоб довідався хто-небудь про те, але не міг скритися. 25. Бо відразу одна жінка, дочка якої мала злого духа, дізнавшись про Нього, прийшла й до ніг Йому впала. 26. Була ж та жінка грекиня, родом сиро-фінікійка. Благала вона Його, щоб вигнав біса з її дочки. 27. Він відповів їй: “Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам”. 28. Вона ж озвалась та й каже Йому: “Так, Господи, але й щенята їдять під столом крихти по дітях”. 29 . І сказав їй: “За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки”. 30. Повернулася вона до свого дому і знайшла дитину, що лежала на ліжку, − біс вийшов».

Коментар до тексту

Жінка не тільки свято вірить, що Ісус може зцілити її дочку, одержиму бісом, але і звертається до Нього як до «Сина Давида». Це месіанський титул, який навіть апостоли тільки поступово навчилися вживати щодо Ісуса. Сиро-фінікійка (ханаанянка) розуміє, що Христос має піклуватися насамперед про «дітей» – своїх співвітчизників, але вона повертає слова Ісуса на свою користь за допомогою добродушного жарту: хоча собакам справді не можна віддавати їжу дітей, але можна дозволити їм підбирати крихти з дитячого столу. Жінка готова прийняти на свою адресу слово «собака», яке зазвичай використовувалося на позначення язичників, але при цьому вона наполягає на своєму проханні. Отже, сиро-фінікійка вірить у те, що ізраїльський Месія може зцілити людей усього світу, тому язичникам теж дістанеться Його дорогоцінна «їжа».

Християнська Церква від самих початків приймала у свої ряди язичників нарівні з євреями. Велика заслуга у цій перемозі над національною ворожнечею належить апостолові Павлові. Те, що дивує нас у словах Ісуса тепер, можливо, дивувало Його послідовників і тоді. Віра жінки допомогла їй випередити свій час, заглянувши в майбутнє, коли Ісус, після Смерті на хресті і Воскресіння, пошле Своїх учнів на проповідь до людей усього світу (пор. Мт 28:19). Коли апостоли і, можливо, Сам Ісус ще не були готові до Голготи, ця язичниця уже наполягала на Великодні.

Існує думка, що насправді ці досить жорсткі слова Христос говорить з певною іронією і так, щоб чули апостоли, провокуючи їх звернути увагу на віру ханаанянки (якої не мають юдеї) та спонукати до переоцінки їхнього ставлення до язичників.

Meditatio (розважання)

«Була ж та жінка грекиня, родом сиро-фінікійка. Благала вона Його, щоб вигнав біса з її дочки». У чому унікальність віри жінки-язичниці? Події відбуваються в околицях Тиру та Сидону – землях, які здавна належали язичникам. Сидон був батьківщиною Єзавелі (1 Цар 16:31), і ми знаємо, як автор Першої книги Царів описує її страхітливу діяльність. У цих землях і трохи далі на північ жили ханааняни – древні народи, які колись населяли Обіцяну Землю, азгодом були вигнані на північ у Фінікію. Хоча схоже ставлення до будь-якого народу сьогодні кваліфікується як абсолютно неприйнятне, проте, читаючи деякі тексти П’ятикнижжя, можемо побачити, що ханааняни самі своїми злочинами заслужили на таке покарання, євреї були лише знаряддям Божественної кари. Уже під час укладення союзу з Авраамом Бог обіцяє в майбутньому дати його нащадкам землю Ханаану за нечестиве життя її мешканців («а на четвертому поколінні вони повернуться назад сюди, бо досі ще не сповнилися гріхи аморіїв» (Бут 15:16)).

Беззаконня мешканців Ханаану належали до числа найбільш мерзенних і таких, що принижували людину: книга Левіт 18:1−25, перелічивши кровозмішання, перелюб, людські жертвоприношення, гомосексуалізм та скотолозтво, додає: «Не скверніться нічим цим; бо тим усім осквернилися народи, що оце виганяю з-перед вас. 25 І як осквернилася земля, Я покарав її за її провину, й вона виблювала своїх мешканців».

Ханаанянка, однак, демонструє віру більшу, ніж одноплемінники Ісуса, які мали майже двотисячолітній досвід Бога. Ця історія навчає, що Дух діє, як хоче та де хоче. Марко, розповідаючи цю історію, дає нам приклад, як не міряти усіх однією міркою та ставитися до кожної особи з належною пошаною…

Oratio (молитва)

Ісусе, навчи мене приймати усіх людей, незважаючи на національність і мову…

Contemplatio (споглядання)

Текст цього Євангелія − це виклик принаймні для мого духовного життя, щоб побачити у сучасних язичниках, невцерковлених особах, а також у людях інших національностей тих, яких дуже любить Господь; сприймати цих людей як нагоду, а не перешкоду чи загрозу, перед якими можу смиренно та природно свідчити, а не нав’язувати Христа.

7 коментарів до “16-й тиждень після П’ятидесятниці. Четвер. Зцілення дочки сиро-фінікійки (Мк 7:24-30)”

Залишити відповідь до Віктор Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *