Lectio (читання)
«Павло, волею Божою апостол Ісуса Христа, святим, що в Ефесі, і вірним у Христі Ісусі: 2. благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. 3. Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі. 4. Бо в Ньому Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові. 5. Він призначив нас наперед для Себе на те, щоб ми стали Його синами через Ісуса Христа, за рішенням Своєї доброї волі, 6. на хвалу слави Своєї благодаті, якою Він обдарував нас у любім Своїм Сині. 7. У Ньому маємо відкуплення Його Кров’ю, відпущення гріхів згідно з багатством Його благодаті, 8. що її вилляв на нас щедро, у всій мудрості та розумі. 9. Він дав нам пізнати тайну Своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у Ньому (Христі)».
Коментар до тексту[1]
У декількох найкращих ранніх рукописах НЗ (ІІІ і IV cт.) відсутня згадка «до Ефесян», і це вказує на те, що послання було задумане як окружний лист, призначений для цілого ряду церков, розташованих навколо Ефесу в долині річки Лікус. Цей лист Павло, правдоподібно, писав, перебуваючи в ув’язненні в Ефесі (тоді ж написано Кол, Флп, Флм), а потім його почали передавати з одного місця в інше, і так одна з копій могла залишитися в Ефеській церкві, тому пізніше хтось міг подумати, що лист був написаний до церкви в Ефесі, а не в самому Ефесі. Читаючи початок третьої глави послання до Ефесян, можна побачити, що Павло звертається до людей, які не були знайомі з ним особисто, але могли чути про його служіння, що вказує на те, що автор звертався до спільнот навколо Ефесу, в якому провів багато часу.
Цей унікальний твір часто називають вершиною думки Нового Завіту. На сторінках цього відносно невеликого послання відкривається вражаюча панорама – тут Павло поступово торкається майже усіх тем, які хвилювали ранніх християн: Бог, світ, Ісус Христос, Церква, засоби спасіння, християнська поведінка, питання сім’ї та шлюбу, а також духовна боротьба.
Більшість листів Павла після привітання починаються згадкою, про що він молиться, коли пригадує спільноту, до якої пише. І пізніше, в Еф 1:15–23, апостол це робить і в цьому посланні, але на самому початку зауважуємо довгу і добре організовану молитву благодарення та прослави Бога, яка охоплює вв. 3–14 і в якій Павло показує, що прослава Бога та поклоніння Тому, Хто виливає на нас Свою любов, є суттю християнської молитви, роздумів чи настанов. Уся молитва – усі її одинадцять віршів – це розповідь про те, що Бог зробив для нас в Ісусі Христі: Він благословив нас у Христі (в. 3), вибрав нас у Ньому (в. 4), усиновив нас через Нього (в. 5), вилив на нас Свою благодать у Ньому (в. 6), дарував нам прощення гріхів через Нього (в. 7), відкрив у Ньому тайну Свого Промислу (в. 9), маючи за ціль об’єднати в Ньому усе небесне і земне (в. 10). У Ньому ми отримали спадкоємство (в. 11), адже ще раніше поклали на Нього свою надію (в. 12), і в Ньому ми запечатані Святим Духом, Який є гарантією того, що має статися (в. 13–14).
Meditatio (розважання)
«Бо в Ньому Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові». Автори послань Нового Завіту вживають фразу «у Христі» 76 разів. Розширена фраза «у Христі Ісусі» використовується 46 разів. Сам Павло, інколи замінюючи ім’я Ісуса особовими займенниками, послуговується цим висловом понад 100 разів! Усе це свідчить про те, ким ми є у Христі Ісусі, про те, що ми отримуємо через єдність із Ним, і, зрештою, про велику любов, яку виявив нам Отець у Своєму Сині. В Ісусі Бог діяв заради нас. Коли Павло каже, що ми перебуваємо «у Христі», він основується на юдейських уявленнях, відповідно до яких цар уособлює свій народ – усе, що відбувається з ним, торкається і його підданих. Коли Давид переміг Голіата (1 Сам 17), він представляв увесь Ізраїль, бо вже був помазаний на царя, і тому незабаром після його перемоги народ усвідомив, що саме він поведе народ до задуманого Богом майбутнього. Так само і з нами: Ісус отримав перемогу над ворогом людського роду, і якщо ми «у Христі», то поступово маємо прийти до розуміння, що це для нас означає.
У вв. 4–6 Павло каже, що Божий народ у Христі вибраний благодаттю. Усе, що ми маємо, є даром Божої благодаті у Христі. Поки ця благодать не торкнулася нас, ми були мертві й потребували, щоби хтось нас оживив (Еф 2:5). Ми не могли самі себе порятувати – спасіння, як перед тим і життя, були даровані нам Богом. Ми вибрані, щоб через нас увесь світ повернувся до первісного Божого порядку, і тепер усі, які вірять в Ісуса Христа, є учасниками сповнення грандіозного Божого задуму.
Наша проблема полягає в тому, що ми часто мріємо про щось, навіть не усвідомлюючи, що Бог «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо за діючою в нас силою» (Еф 3:20). Ми є Божими улюбленими, про яких Він ніколи не забуває. Він хоче для нас набагато більшого, ніж ми бажаємо самі для себе. Ми зосереджуємося на дрібницях і думаємо у такий спосіб стати щасливими, тоді як Бог має для нас набагато грандіозніший план, до участі в якому запрошує нас через єдність з Ісусом Христом.
Oratio (молитва)
«Дякую Тобі, бо відповів мені і став мені спасінням» (Пс 118:21).
Contemplatio (споглядання)
Наша вибраність в Ісусі Христі відкриває, Ким насправді є Бог для всіх нас і кожної людини зокрема, а також, ким для нас є інші люди. Над цією тайною нам варто роздумувати щодня, інакше будемо рухатися в хибному напрямку – від Бога, а відтак і від людей. Цих декілька віршів на початку послання до Ефесян – це вражаюче Боже послання миру та великої любові до всіх зранених людських сердець, великим свідченням надії для тих, які перебувають у сум’ятті, непевності чи зневірі, найпевнішим твердженням про унікальну цінність кожної людини в Божих очах, а також відкриттям Божих планів для нашого теперішнього і майбутнього.
[1] Коментар до тексту та розважання основані на T. Wright. Paul for Everyone. The Prison Letters. Ephesians, Philippians, Colossians, and Philemon. London SPCK, Westminster John Knox Press 2004, P. 4–10.
Дуже дякую
Дякую