15-та неділя після П’ятдесятниці. Сила Божа в людській немочі (2 Кор 4:6–15)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Бо Бог, Який сказав: “Нехай із темряви світло засяє”, – Він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. 7. А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоби було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9. нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. 10. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. 11. Нас бо увесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. 12. І так смерть діє в нас, а життя у вас. 13. Та мавши той самий дух віри, про який написано: “Я вірував, тому й говорив”, – то й ми віримо, тому й говоримо, 14. бо знаємо, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами. 15. Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу».

Коментар до тексту

У першому вірші цього уривку апостол Павло, відсилаючи своїх адресатів до історії про Сотворення світу (зокрема світла в Бут 1:3), прагне наголосити, що як колись Бог сотворив світ, так і тепер чинить віруючих «новим творінням»: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5:17). Представивши славу нового Союзу, про який проповідував у 2 Кор 3:7–4:6, Павло далі пояснює, що страждання – це частина його апостольського служіння, і пише, що віруючі досвідчують знання Божої слави (в. 6) і «преображуються в Його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа» (2 Кор 3:18), але все це відбувається у їхніх крихких та смертних тілах. А для того, щоб коринтяни могли досвідчити таку духовну переміну, Павло зносить різні терпіння та прикрощі, тому, попри все це, він завзято продовжує своє служіння (вв. 8–10). Великий Апостол свідомо сприймає труднощі як невід’ємну частину місії, позаяк такі тягарі служіння, які він смиренно терпить, приносять велику користь спільноті в Коринті (вв. 11–12). І навіть більше, віруючі також можуть витривало переносити різні страждання задля надії, яку мають через Воскресіння Ісуса Христа (вв. 14–15). У наступних після цього уривку віршах Павло каже, що страждання тимчасові, але вони є шляхом до вічної слави (1 Кор 4:16–18)[1].

Meditatio (розважання)

«А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоби було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас». Під скарбом Павло розуміє «знання Божої слави», про яке він згадує у попередньому 6-му вірші уривку. Це знання може включати не тільки досвід Бога, розуміння Його задуму, але й проголошення цього світові. Парадоксальним способом Бог дарує людям – слабким, крихким і немічним «глиняним посудинам» – можливість розповідати про Його величні справи та задуми. У Першому листі до Коринтян апостол Павло пише: «Та я, коли прийшов до вас, брати, не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю. 2. Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа, і то Розп’ятого. 3. Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів; 4. слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили, 5. щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій» (1 Кор 2:1–5). Силу Божу неможливо не помітити, особливо тоді, коли вона виявляється в житті слабких та немічних людей.

Псалмопівець каже: «Я став сміховиськом усім моїм противникам і ганьбою моїм сусідам, страховищем моїм знайомим; хто мене бачить надворі, втікає від мене» (Пс 31:12). Такими ж дивними та слабкими перед самовпевненими та зарозумілими «сильними» цього світу виглядали перші християни, які відважно благовістували силу нового життя в Розп’ятому Месії. Хоча серед перших учнів Ісуса були й заможні та відомі особи, усе ж переважну більшість складали люди низького соціального статусу, з-поміж яких було дуже багато рабів.

Тому Павло і пригадував коринтянам, що Бог серед них покликав тих, яких у світі уважають за ніщо, щоб через їхнє життя виявити Свою преображуючу силу: «Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних, 27. але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом. 30. Тож через нього ви у Христі Ісусі, Який став нам мудрістю від Бога й оправданням, і освяченням, і відкупленням, 31. щоби було, як написано: “Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться”» (1 Кор 1:26–31).

Oratio (молитва)

«Господи, Боже сил, хто Тобі рівня? Ти, Господи, могутній, і вірність Твоя кругом Тебе» (Пс 89:9).

Contemplatio (споглядання)

Сила християн полягає в усвідомленні власної слабкості та незрівнянної Божої сили, яка в Ісусі Христі кличе нас до життя навіть тоді, коли добігає до кінця наша земна мандрівка. Справжні християни − це завжди люди великої надії, вони бачать Божу дію там, де інші думають, що все уже закінчено. За своєю суттю віра християн антиномічна − вони здатні побачити у слабкості місце для Божої сили та дії. Два тексти Павла з Другого послання до Коринтян увиразнюють сказане вище: «Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день у день» (2 Кор 4:16); «Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі. 2. Тому в ньому й зітхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло, 3. якщо будемо ще вдягнені, а не нагі. 4. Доки ми в цім наметі, стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям. 5. Бог же, що створив нас саме для цього, Він дав нам завдаток Духа» (2 Кор 5:1−5).

---

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 2 Cor 4:6–18.