15-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Сила Божого Царства у житті християн (1 Кор 4:17–5:5)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Власне, тому я і послав вам Тимотея, мою улюблену і вірну в Господі дитину, він нагадає вам мої в Христі дороги, як я навчаю скрізь у кожній Церкві. 18. Деякі загорділи, наче б я не мав прийти до вас уже більше. 19. Але я незабаром до вас прийду, коли Господня на те воля, і спізнаю не слова загорділих, а й силу. 20. Бо Царство Боже не у слові, а в силі. 21. Що ви хочете? Щоб я прийшов до вас із палицею чи з любов’ю та духом лагідности? 1. Узагалі чути між вами про розпусту, і то про таку розпусту, якої і між поганами нема, що хтось має за жінку батькову жінку! 2. Ви ж наповнилися гордощами, хоч повинні б сумувати, щоб виключити з-поміж себе того, хто допустився цього вчинку! 3. Бо я, неприявний тілом, але присутній духом, уже засудив, немовби був присутній, того, хто таке вчинив, 4. коли в ім’я Господа нашого Ісуса зберетесь ви і дух мій силою Господа нашого Ісуса 5. видати такого сатані на погибель тіла, щоб спасся дух у День Господній».

Коментар до тексту

1 Кор – найдовше практичне послання апостола Павла, основна мета якого – виправлення «тілесного» життя (тобто життя, яким керують пристрасті, а не Святий Дух) молодої християнської громади у м. Коринт, яке мало дуже погану славу, позаяк там буяли різні поганські звичаї, серед яких розпуста, і то такою мірою, що навіть виник термін «коринтувати» – жити розгульно та розпусно. У перших 6-ти главах Павло звертає увагу на різні труднощі у громаді, про які він дізнався від «домашніх Хлої» (1 Кор 1:11) та делегації з трьох людей (1 Кор 16:17). Після інтенсивного півторарічного служіння в Коринті та його околицях під час своєї ІІ-ї місійної подорожі (49–53 рр. Ді 15:36–18:23) Павло таки заснував там християнську громаду, за його словами, «породив через Євангелію в Христі Ісусі» (1 Кор 4:15). Тому, вказуючи на помилки коринтян та даючи їм різні поради, Павло каже: «Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками» (1 Кор 4:16). Щоби пригадати коринтянам його поведінку, тобто його «у Христі дороги» (в. 17), апостол послав до них свого учня Тимотея (згодом єпископа Ефеса, до якого написав два послання − 1–2 Тим) – в. 17. Дехто у спільноті спотворено розумів суть християнської свободи і, спираючись на підтримку лжевчителів, уважав гріховну поведінку нормальною. Павло різко картає приклад жахливої сексуальної аморальності (хтось жив зі своєю мачухою), а також засуджує зухвале толерування цього гріха. Для того, щоб очистити спільноту від шкідливого прикладу, Павло закликає її провідників виключити таку особу з християнської громади (1 Кор 5:5).

Meditatio (розважання)[1]

«Бо Царство Боже не у слові, а в силі». Цими словами Павло хоче сказати, що Боже правління виявляється у житті та свідченні Його людей. Хоча Царство Боже − уже теперішня реальність, воно остаточно звершиться в часі Парусії Христа (Другого славного приходу). Тому апостол заохочує християн Коринта вже тепер жити відповідно до цінностей Божого Царства: служінням ближнім та іншими потужними вчинками, адже саме вони, а не гарні слова є проявами Божої сили у світі. Нарощення цієї Божої сили через життєствердні вчинки та терпеливе і наснажене служіння християн є ознакою поширення Божого Царства.

Присутність Божого Царства (правління Господа нашого Ісуса Христа) повинна бути видима у всіх без винятку сферах нашого життя. У Посланні до Римлян апостол Павло каже: «Бо Царство Боже − не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим 14:17). Апелюючи до цінностей Царства, Павло хоче, аби християни Рима навіть свої застілля провадили у такий спосіб, який вшановує Бога і демонструє, що праведність, мир і радість у Святому Дусі, а також людські стосунки важливіші за все інше (у ситуації римської спільноти йшлося про правила щодо їжі, які розділяли християн язичницького та юдейського походження).

Для Павла було очевидним, що певний спосіб життя не має нічого спільного з християнством і ніяк не вказує на присутність Божого правління: «Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, 20. ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, 21. зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують» (Гал 5:19−21). Тому й у Посланні до Ефесян Павло підкреслює: «Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель, не матимуть спадщини у Христовім і Божім Царстві» (Еф 5:5).

Oratio (молитва)

«Царство Твоє – усіх віків Царство, і влада Твоя – по всі роди й роди. Вірний Господь у всіх Своїх глаголах, Святий у всіх Своїх творіннях» (Пс 145:13).

Contemplatio (споглядання)

Павло мав не тільки обов’язок нагадувати християнам Коринта про те, яким є справжнє життя у Христі, але, що дуже важливо, моральне право. У цього ревного апостола не було подвійного життя: одне − для людей, а інше − якого ніхто не бачив. Він жив Христом, а Христос жив у ньому. Зустрічаючись із Павлом, люди відкривалися на нове життя в Ісусі Христі, а не на життя у Павлі, тому він казав: «Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа» (1 Кор 11:1). Саме тому до спільноти у Филипах Павло писав: «Для мене бо життя – Христос» (Флп 1:21). Приклад Павла та багатьох інших чоловіків і жінок в історії Церкви показує, що такий спосіб життя можливий, особливо тоді, коли ми вже «скуштували, який Господь добрий» (1 Пт 2:3).

---

[1] Деякі думки у розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 14:17; 1 Cor 4:20.