14-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Неприпустимість подвійного життя (2 Кор 12:20−13:2)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Бо як прийду, боюся, що не знайду вас такими, як хочу, та й ви не знайдете мене таким, яким хотіли б; щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, сварок, обмов, нашептів, зарозумілости, безладдя, 21. щоб коли я знову прийду, мій Бог задля вас не принизив мене, і щоб я не оплакував тих багатьох, які раніше згрішили й не покаялись у нечистоті, розпусті та в безсоромності, яких були допустилися. 13:1. Оце втретє йду до вас. “Кожна справа рішиться за словом двох або трьох свідків”. 2. Я вже перед тим сказав і ще раз повторюю, як за другої моєї присутности, так і тепер у відсутності: Як прийду знову, то не щадитиму тих, які раніш згрішили, й усіх інших».

Коментар до тексту[1]

Цей уривок є частиною 2 Кор 10−13, де Павло картає своїх противників та спільноту в Коринті, яка не живе Божою істиною та лояльно ставиться до лжевчителів. Ці глави містять багато автобіографічного матеріалу і привідкривають не тільки внутрішній світ великого Апостола Народів, але й показують усі труднощі благовістування серед людей, сформованих у язичницькій культурі. У вірші, який передує цьому уривку, Павло каже: «Віддавна вже думаєте, що ми виправдуємося перед вами. Ми перед Богом у Христі говоримо, а все вам, любі, на збудування» (2 Кор 12:19). Мова апостола зумовлена нічим іншим, лише бажанням духовного росту коринтян. Отже, разом із двома посланнями до Тимотея та посланням до Тита, які в НЗ називають пастирськими, це послання також є пастирським: перебуваючи на відстані, Павло дуже стурбований відсутністю покращення морального клімату в спільноті – гріхи, згадані у в. 20, серйозно загрожували ідентичності християнської громади. Апостол наполегливо закликає коринтян змінити життя – деякі гріхи, які Павло згадує у в. 21, самі собою не зникнуть, вони вимагають справжнього, а не удаваного покаяння. Видається, що як і в 1 Кор 5, Павло хоче, щоби після обговорення у спільноті (1 Кор 13:1; пор. Втор 19:15), а згодом, коли він сам прибуде до них, певні особи, які далі явно живуть у розпусті та інших гріхах, для їхнього ж духовного добра залишили спільноту.

Meditatio (розважання)

«Як прийду знову, то не щадитиму тих, які раніш згрішили, й усіх інших». У попередньому листі, написаному до спільноти у Коринті, Павло запитує: «Що ви хочете? Щоб я прийшов до вас із палицею чи з любов’ю та духом лагідности?» (1 Кор 4:21). Для сучасної людини такі слова можуть звучати якщо не арогантно, то доволі зухвало чи навіть грубо. І це не дивно, адже теперішнє покоління має доволі викривлене уявлення як про справжню свободу, так і про те, що християнство − це не тільки словесна декларація про визнання існування Бога та прийняття факту, що Він якоюсь мірою діє через (і в) Церкву.

Проте для Павла було очевидно, що «коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5:17). Якщо особа пізнала Христа, «народилася в Ньому згори» (пор. Йо 3:3), тоді вона більше не може жити старим життям – життям, яке провадила до навернення, або, як каже Павло біблійною мовою, «за тілом» (пор. Гал 5:19−21). Апостол шанував свободу інших людей і тому писав: «Ви бо, брати, покликані до свободи, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности, але любов’ю служіть один одному. 14. Увесь бо Закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого”. 15. Коли ж ви між собою гризетеся та їсте один одного, уважайте, щоб один одного не знищили!» (Гал 5:13−15).

Кожен християнин і християнка, як і кожна християнська громада та вся Церква загалом, покликані до свідчення преображеного життя. Це не означає, що християни не грішать зовсім. Це означає, що коли вони грішать, то називають гріх гріхом і намагаються змінити своє життя благодаттю Христа. Апостол Йоан каже: «Мої дітоньки, пишу вам те, щоб ви не грішили. Як же згрішить хтось, ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведного. 2. Він – примирення за наші гріхи, і не лише за наші, а й за гріхи усього світу» (1 Йо 2:1−2).

Деякі члени коринтської громади не тільки не вважали проблемою своє грішне життя, але, відчуваючи підтримку зайшлих мандрівних лжевчителів, зухвало протиставлялися Павлові. Саме для збереження справжньої християнської ідентичності громади Павло у двох посланнях до Коринтян багаторазово згадує про свій намір знову відвідати Коринт, але хоче, щоби перед його приходом місцеві лідери чітко піддали осудові поведінку відвертих та нерозкаяних грішників, а він, прийшовши до них, покріпив словом правди усіх вірних: «Я ж сам, Павло, особисто благаю вас лагідністю і ласкавістю Христа, я, коли присутній між вами, – покірний, а коли від вас далеко, сміливий супроти вас. 2. Прошу ж вас, щоб, коли до вас прийду, не довелося мені сміливо вживати тієї певности, яку думаю відважно показати супроти деяких, що собі уявляють, начебто ми руководилися чисто тілесними спонуками. 3. Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних, 4. бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми 5. і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові; 6. ми також готові покарати всякий непослух, як тільки ваш послух буде звершений» (2 Кор 10:1−6); «Тому й пишу вам це, не бувши поміж вами, щоб, коли прийду, не вживати строгости силою влади, яку дав мені Господь на те, щоби будувати, а не руйнувати» (2 Кор 13:10; пор. також 1 Кор 1:23−24).

Oratio (молитва)

«Навчи мене, о Господи, дороги установ Твоїх, триматимусь її на кожнім кроці» (Пс 119:33).

Contemplatio (споглядання)

Для багатьох літеплих християнських громад XXI ст., як і для багатьох духовних провідників усіх рівнів, мова Павла у посланні до Коринтян − чудова нагода для переосмислення власної ідентичності, особистого свідчення та відповідальності перед зовнішнім світом. Боже Слово запрошує нас повернутися до первісної ревності, яка визначала колись життя перших учнів Христа, а сьогодні повинна визначати і наше. Навіть до переслідуваних християн Римської імперії апостол Йоан не понижував високої планки вимог євангельського максималізму і тому писав до церкви в Ефесі: «Але ж маю проти тебе, що любов свою першу покинув. 5. То згадай, звідки ти впав, і покайся, і перші діла роби, а якщо ні – приходжу до тебе і здвигну світильник твій з місця його, якщо не покаєшся» (пор. Од 2:4−5).

---

[1] Деякі думки у коментарі до тексту основані на T. Wright. Paul for Everyone. 2 Corinthians London SPCK 2004, P. 138−141.