14-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Важливість остаточного Божого суду (1 Кор 4:1–5)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих. 2. Тим-то вимагається від завідувачів, щоб кожен із них був вірний. 3. Для мене то найменша річ, щоб ви мене судили чи якийсь суд людський, ба й сам себе я не суджу. 4. Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить – це Господь. 5. Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога».

Коментар до тексту

У 1 Кор 4:1−5 апостол Павло говорить про природу справжнього християнського провідництва – стандарти для нього встановлює Бог. Відтак сам Павло, Аполос та Кифа (саме про цих осіб апостол говорить в 1 Кор 4:1; пор. 1 Кор 3:22) є Божими слугами, призначеними служити спільноті в Коринті з усього багатства Божих таїн, довірених апостолам. Під Божими тайнами насамперед треба розуміти істину євангельського послання, яку Святий Дух відкриває через апостолів, на відміну від людської мудрості (1 Кор 1:24). Смерть Ісуса на хресті об’являє Божу силу спасати людей від гріха і смерті, а також силу розв’язувати такі проблеми, які по-людськи вирішити неможливо (як, напр., фракційність, поділи, суперечки та аморальне життя в Коринті). Зображення хресної смерті та усього спасенного діла Ісуса Христа як Божої сили − це виклик і для Римської імперії, яка використовувала розп’яття як символ своєї власної сили. Воскресіння Ісуса є стрижнем, який вказує на Божі можливості (пор. 1 Кор 15:17, 53–57; пор. Іс 53:12), тому апостоли повинні бути вірними (в. 2) та благовістувати істину, яку відкриває Святий Дух, без розбавлення її людською мудрістю та логікою (пор. 1 Кор 1:17; 2:1). Однак Павло не береться судити власну вірність, але залишає суд Богові. У часи Павла лише господарі могли судити своїх слуг, а позаяк Павло – Божий слуга, то тільки Він судитиме його (в. 4). Будівничий отримує нагороду аж після завершення проєкту (1 Кор 3:14), тому Павло також укінці сподівається на похвалу від Господа (в. 5)[1].

Meditatio (розважання)[2]

«Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить – це Господь». Такі слова апостола можуть видатися доволі самовпевненими, але їх слід розуміти в контексті служіння апостола та ситуації християнської громади в Коринті.

Світ − прекрасне Боже творіння, але і зло, яке через гріх увійшло у цей світ, також є реальністю, яка має певну владу. Бог бажає виправити чинний порядок речей, тому віра в остаточний Божий суд є вагомим елементом віри в те, що Бог − благий і мудрий Творець, і Його Царство у визначений час настане на землі так само, як воно існує і на небі. Однією з ознак Божого суду буде абсолютна безпристрасність – Він виведе на світло все приховане, включно з думками і таємними стремліннями людських сердець (в. 5; пор. Рим 2:12–16, 29).

Християни у Коринті вважали себе мудрими й такими, що мають право вже тепер судити всіх, а також служіння Павла, бо ж видається, що апостол не вписувався у їхнє розуміння християнського учителя. Павло відповідає просто: не судіть про працю, виконану тільки наполовину. Коли здійсниться Суд, тоді відкриється багато речей, а серед них і можливі недоліки його апостольського служіння, якщо такі були. Проте бути апостолом не означає справляти враження на натовпи людей та мати гарантію стовідсоткового успіху у всьому. Апостол – «завідувач Божих таїн», тобто апостоли є домоуправителями Божих таїн – різних Божих дібр, які треба використовувати за призначенням. Самі апостоли не є «Божим добром», вони покликані давати поради, що з цим Божим добром робити. Тому Павло встановлює принцип: апостоли та й усі християнські служителі повинні очікувати Божого суду і не надто надавати значення судові людей.

Цілком природно, що, як і інші принципи Павла, цей міг стати приводом для серйозних зловживань. І правда полягає в тому, що кожен із нас знає людей, які надуживають цим принципом, адже багато духовних провідників так високо оцінюють власний авторитет, що не здатні дослухатися навіть до конструктивної критики, а часом безсовісно відстоюють свою правоту навіть тоді, коли їхні помилки чи якісь недоліки більш ніж очевидні. Проте, незважаючи на усі небажані наслідки, Павло все ж наполягає на цьому принципі. Чому?

Спільнота в Коринті, надто перейнята почитанням різних авторитетів та міжпартійними сутичками, неспроможна дати оцінку Павлові, як і саджанець не може оцінити того, хто його посадив і дав життя. Якими б дивними та провокативними не видавалися слова Павла, їх необхідно читати в контексті подій та ситуацій, які відбувалися у християнській громаді в Коринті: поділи та фракції (1–4 глави), зухвалі аморальні вчинки (5–6 глави), недбале ставлення до Євхаристії (10–11 глави) і водночас гарячі суперечки про духовні дари, які вносили безлад у літургійне життя громади (12–14 глави), нерозуміння суті воскресіння (15 глава) – усе це і є тим контекстом, який допомагає зрозуміти слова великого апостола у цьому уривку.

Oratio (молитва)

«Праведника уста мовлять мудрість, язик його говорить правду. 31. Закон Бога його в нього в серці, не захитаються в нього кроки» (Пс 37:30–31).

Contemplatio (споглядання)

Цих декілька віршів апостола дають велику поживу для роздумів кожній християнській душі. Духовенство і монашество могли би спитати себе, чи їхня праця така ж ревна, а сумління таке ж чисте, як у великого Апостола Народів Павла, та чи вони так само виважено і з любов’ю реагують на критику мирян? Миряни, які часто витрачають значні зусилля на критику духовенства і, на жаль, часто мають для цього поважні причини, мали б себе спитати, чи стільки ж зусиль та енергії вони витрачають на впорядкування власних труднощів у духовному житті, і, зрештою, чи їхні претензії часом не спровоковані браком знання чи особистої неприязні? Справжні християни завжди вболівають за своє добро та добро інших, і тому Павло терпеливо навчає нас критичного, але водночас виваженого й шанобливого підходу у ставленні до своїх ближніх. Його горіння Христом дає нам приклад, куди варто спрямовувати нашу енергію, і тоді, можливо, частина наших проблем вирішиться сама собою…


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Cor 1:24; 3:14; 4:1−5.

[2] Розважання основане на T. Wright. Paul for Everyone. 1 Corinthians. London SPCK, Westminster John Knox Press 2004, P. 44−47.

3 коментарі до “14-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Важливість остаточного Божого суду (1 Кор 4:1–5)”

Залишити відповідь до Павло Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *