14-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Яким має бути служитель Христа (2 Кор 12:10−19)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Тому я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради, бо коли я немічний, тоді я міцний. 11. Я, хвалившися, видався безумним! Та ви мене примусили до того. Ви бо повинні були мене хвалити, тому що я нічим не гірший від тих “архиапостолів”, хоч я і ніщо. 12. Ознаки апостола виявилися між вами: в усякому терпінні, у знаках, чудах та силах. 13. Чим бо ви були менші від інших Церков, хіба тим, що я не був для вас тягарем? Простіть мені цю кривду! 14. Оце втретє я готовий прийти до вас, і тягарем не буду, бо шукаю не вашого, а вас. Не діти повинні збирати батькам маєтки, а батьки дітям. 15. Я радо витрачусь і сам себе пожертвую за ваші душі; якщо я люблю вас більше, то мав би бути менше люблений? 16. Та нехай буде, що я не обтяжав вас, але, бувши хитрим, узяв вас підступом. 17. Чи я вас використав через когось із тих, що до вас послав? 18. Я ублагав Тита і з ним послав брата. Хіба Тит вас використав? Хіба ж ми не тим самим ходили духом? Не тими самими слідами? 19. Віддавна вже думаєте, що ми виправдуємося перед вами. Ми перед Богом у Христі говоримо, а все вам, любі, на збудування».

Коментар до тексту[1]

Зрозуміти Друге послання до Коринтян не легко, адже у ньому Павло відповідає на те, що говорили та відчували інші люди, і не вважає за потрібне обумовити контекст, який для його адресатів був очевидним (ми ніби слухаємо тільки людину, яка розмовляє з кимось по телефону). Однак у цьому посланні, зокрема у чотирьох останніх главах, перед нами відкривається мислення та характер великого апостола (2 Кор 10−13). Навернення Павла, як, зрештою, і його колосальне та проникливе розуміння Божих задумів, не завжди викликало захоплення, частіше навпаки – заздрість та очорнення. Численні амбітні проповідники приходили до заснованих Павлом спільнот і поливали його брудом, усіляко намагаючись принизити його авторитет. Одні казали, що він не був безпосереднім учнем Господа, інші закидали, що неправильно навчає про Ісуса, а деякі твердили, що не має такої сили та благодаті, як вони. Тому чотири останні глави 2 Кор, частиною яких є читання дня, містять зворушливу автобіографічну апологію великого Апостола Народів, який дуже смиренно, проте аргументовано, часто з гумором і навіть іронією, використовуючи біблійні посилання, відповідає на закиди своїх опонентів. З його слів дізнаємося про риси справжнього апостола, який жертовно та безкорисливо благовістував Добру Новину для спільноти в Коринті.

Meditatio (розважання)

«Тому я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради, бо коли я немічний, тоді я міцний». Павло мав колосальний духовний досвід і силу, включно з численними одкровеннями, видіннями, даром мов (1 Кор 14:18), але завжди надавав перевагу говорити у спільноті звичайною людською мовою, щоби сприяти духовному зростанню інших. Він дуже чітко усвідомлював, що справжню цінність має не його духовність, зокрема прояви «сили» та «влади», якими він був щедро обдарований, але Божа благодать (!). У своєму служінні Павло осягнув, що сила, якою повинен володіти учень Христа, – це здатність бути слабким, бо саме тоді залишається місце для Божої дії, а не наших досягнень чи можливостей.

Єдине, чого хотів Павло від коринтян, – дати йому можливість їм послужити. Різні нещирі люди – лжеапостоли – закидали Павлові навіть те, що він не брав грошей за своє служіння. Та він, на відміну від різного роду псевдовчителів, шукав у коринтян не їхнього, але їх. Шукав для того, щоб віднайти їх для Христа. Тому сьогоднішнє читання − це своєрідний рекомендаційний лист Павла самому собі. Ця тема наявна у 2 Кор упродовж усього листа (3:1; 4:2; 5:12; 6:4; 10:12; 10:18). Тут бачимо справжні ознаки безкорисливого служіння особи, яка стала посудиною Божої благодаті для інших людей.

Павло каже коринтянам, що на основі його попереднього чудотворного та безкорисливого служіння у їхній спільноті вони самі мали стати рекомендацією для нього. Саме вони мали б засвідчити, як завдяки Його ревному служінню Христос почав Своє діло у житті кожного з них. Тому Павло рішуче захищає свою репутацію, а також добре ім’я своїх безкорисливих співробітників – Тита та іншого неназваного християнина.

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за всіх Твоїх справжніх учнів, через життя і служіння яких Ти торкаєш і перемінюєш моє життя…

Contemplatio (споглядання)

Цей уривок Писання пригадує, що справжнє служіння Євангелії має великий вплив на долі багатьох людей. Зважаючи на це, воно майже завжди буде викликати спротив сатани та його слуг, і це може виявлятися через нерозуміння, неприйняття, очорнення, заздрість, образи, знеславу і навіть загрози життю. Так було від самого початку, починаючи від служіння Господа нашого Ісуса Христа. Зброєю супроти таких речей є любов, мудрість (як Божий дар), відкритість, мужність, терпеливість, щирість, відвертість, великодушність, смирення й абсолютна довіра та непохитна надія на Ісуса. У посланні до Римлян Павло запитує: «Хто нас відлучить від Христової Любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36. Як написано: “За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз”. 37. Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас. 38. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39. ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої Любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 8:35−39).

---

[1] Окремі думки у коментарі та розважанні основані на B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 263; T. Wright. Paul for Everyone. 2 Corinthians London SPCK 2004, P. 133−137.