14-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Євангеліє благодаті (Гал 1:1−10, 20−2:5)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Павло, апостол не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця, що воскресив Його з мертвих, 2. і всі брати, що зо мною, Церквам Галатії, 3. благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, 4. що дав Себе Самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого, 5. Якому слава на віки віків. Амінь. 6. Дивуюся, що ви так швидко покинули Того, Хто вас покликав благодаттю Христа, і перейшли на інше Євангеліє: 7. не щоб воно було інше, але деякі баламутять вас, бажаючи перемінити Євангеліє Христове. 8. Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам інше від того, яке ми вам проповідували, нехай буде анатема. 9. Як ми казали перше, так і нині кажу знову: коли хто вам проповідує інше Євангеліє ніж те, що ви прийняли, нехай буде анатема. 10. Хіба я тим запобігаю ласки у людей чи в Бога? Хіба намагаюся людям подобатися? Якби я людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою. 20. Те, що пишу вам, ось перед Богом, що не обманюю. 21. Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські; 22. з лиця ж мене не знали церкви Юдеї, що у Христі. 23. Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував, 24. і мене ради прославляли Бога. 2:1. Згодом, по чотирнадцятьох роках, я знову пішов у Єрусалим з Варнавою, взявши із собою і Тита. 2. Пішов я туди за об’явленням і виклав їм Євангеліє, яке проповідую між поганами, особливо значнішим, чи я, бува, не дарма труджуся чи трудився. 3. І Тит, що був зі мною, бувши греком, не був примушений до обрізання. 4. Що ж до облудних братів, які крадькома влізли, щоб підглядати нашу волю, що маємо в Ісусі Христі, щоб нас поневолити, 5. ми їхньому велінню не поступилися ні на хвилину, щоби правда Євангелія збереглася незіпсованою у вас».

Коментар до тексту[1]

Галатія була розташована в Малій Азії (західна частина сучасної Туреччини). У III ст. до Хр. цю територію заселили галли. У 25 р. Амінтас, останній цар Галатії, після своєї смерті заповів царство Римській імперії. Римляни перетворили її у провінцію, додавши й інші регіони до півдня (Пісідію, Ісаврію, Фригію і частину Лікаонії). Поняття «Галатія» може вживатися у двох значеннях: етнічному й політичному.

Приводом до написання цього листа (приблизно 48–57 рр.) до церков, розташованих на цій території, стали тривожні вістки, які дійшли до Павла, що галати почали відпадати від благовісті про достатність віри в Ісуса Христа і схилятися до позиції деяких християн, які навернулися з юдаїзму: «Щоб догодити Богові, мало вірити в Ісуса Христа, потрібно ще й дотримуватися Закону Мойсея; перш ніж одержати право називатися християнином, поганин повинен обрізатися, дотримуватися Суботи й інших юдейських свят, споживати тільки кошерну їжу і, врешті, додержуватися усіх обрядових заповідей Старого Завіту». Однак Павло, який сам перед наверненням ревно виконував усі приписи юдаїзму (пор. Гал 1:14), зі свого гіркого досвіду знав: спасіння − вільний дар Бога тим, хто вірує у Христа, а не щось таке, що можна заробити шляхом дотримання різноманітних обрядових правил. Криза була серйозна настільки, що Павло дуже незвично починає цей лист. Він не дякує Богові й не хвалить адресатів, але відразу переходить до енергійного захисту свого апостольського авторитету й правильності свого навчання (Гал 1:1–2:21), щоб далі довести, що існує одне-єдине Євангеліє – Добра Новина про дар спасіння в Ісусі Христі для всіх без винятку людей.

Meditatio (розважання)

«Дивуюся, що ви так швидко покинули Того, Хто вас покликав благодаттю Христа, і перейшли на інше Євангеліє: 7. не щоб воно було інше, але деякі баламутять вас, бажаючи перемінити Євангеліє Христове». Там, де розташовані 6–10 вірші у посланні до Галатів, в інших посланнях Павло зазвичай підносить молитву подяки за своїх адресатів (пор. Рим 1:8; 1 Кор 1:4; Флп 1:3). На жаль, у цьому посланні Павло не має причин для подяки – галати повернулися до іншої Євангелії[2].

Термін  εὐαγγέλιον / euangelion дослівно означає «добра новина» – ним позначається акт проголошення спасіння, яке Господь дарує всьому людству через Страсті (розп’яття, смерть, погребення) та Воскресіння (тілесне повернення від смерті до життя) Свого Єдинородного Сина – Господа нашого Ісуса Христа. Євангеліє − це Добра Новина, а не «добра порада»! Це радісне проголошення Того, що Бог уже зробив для спасіння світу і кожної без винятку особи. Нам просто потрібно навчитися користати з цього унікального факту – через покаяння і навернення життя з вірою прийняти великодушний та щедрий дар спасіння. Ми не заслужили цього спасіння виконанням заповідей – це не нагорода, але безкорисливий дар! Його просто треба з удячністю прийняти. Розслабитися, перестати говорити свої «але», «а як же» і просто у смиренні духа з удячністю – прийняти.

Невдовзі після того, як Павло проголосив язичникам Добру Новину, що й вони мають спасіння у Христі, у християнські громади на території Галатії завітали проповідники, які навернулися до християнства з юдаїзму. Ці люди сказали, що просто так відкинути все, що Бог наказував у Старому Завіті ізраїльтянам, неможливо, і їхні традиції та звичаї мають дуже важливе значення для спасіння. Тому, на їхню думку, язичники повинні прийняти обрізання й виконувати різні приписи Закону. Ці «юдействуючі» християни не могли змиритися з Божою щедрістю, що Бог в Ісусі Христі дає спасіння як дар, вони гадали, що спасіння можна тільки заслужити. Зрештою, вони не хотіли визнавати найважливіше: «Усі бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24. і оправдуються даром Його ласкою, що через відкуплення в Ісусі Христі» (Рим 3:24–25). Згрішили усі: євреї, бо не зберігали Закон, а язичники, бо не жили згідно з внутрішнім законом – своїм сумлінням.

Бог дає спасіння як дар в Ісусі Христі. Наша відповідь вдячності − праведне життя, яке має свою силу в Божій благодаті, але аж ніяк не є плодом тільки наших зусиль. Якщо ми лише своїми силами могли б не грішити і чинити добро, тоді нам не потрібен був би Христос, Його спасенна благодать.

Oratio (молитва)

«Господь – моє світло й моє спасіння, кого маю боятись? Господь – мого життя твердиня, кого маю страхатись?» (Пс 27:1).

Contemplatio (споглядання)

Коли ревний єврей Савло зустрів Христа і зрозумів, який неймовірний дар для всього людства подарував Бог у Своєму Сині, усе його життя підпорядкувалося проголошенню цієї Доброї Новини – задля цього він пішки пройшов десятки тисяч кілометрів та заснував сотні громад, які потім духовно підкріпляв та супроводжував своїми листами. У Посланні до Ефесян Павло пише: «Думаю, що ви чули про ту спасенну ухвалу Божої ласки, яку Він дав мені для вас, 3. тобто, що Він дав об’явленням мені знати тайну, як то я описав вам коротко. 4. Коли ви це перечитаєте, зможете збагнути, яке я маю розуміння тієї Христової тайни. 5. Вона бо не була відкрита синам людським у минулих поколіннях, як то вона тепер відкрита через Духа святим апостолам його і пророкам, 6. а саме: що погани мають доступ до такої самої спадщини, і вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі Ісусі через Євангелію. 7. Я став її слугою за даром благодаті, що нею Бог наділив мене чином Своєї сили. 8. Мені, найпослідущому з усіх святих, була дана ця благодать: звістувати поганам незбагненне багатство Христа» (Еф 3:2–8).

---

[1] Коментар взято з B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 255−257.

[2] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Gal 1:6.