Lectio (читання)
«І вийшли фарисеї, і зараз же з іродіянами радили раду проти Нього, як би Його занапастити. 7. Тоді подавсь Ісус до моря зі Своїми учнями. Сила людей із Галилеї ішла за Ним, а й з Юдеї, 8. з Єрусалима й з Ідумеї та й геть із Зайордання, ще й з околиць Тиру та Сидону; велика многота людей, довідавшись про те, що діяв, прийшла до Нього. 9. Тоді Він сказав Своїм учням, щоб напоготовили Йому човен з-за народу, щоб не тиснув Його. 10. Бо Він багато з них оздоровив, тож ті, що мали якісь недуги, кидалися до Нього, щоб Його доторкнутись. 11. І духи нечисті, бачивши Його, падали ниць перед ним та й кричали: “Ти – Син Божий!”. 12. Він, однак, суворо наказав їм, щоб не виявляли Його».
Коментар до тексту
Перший вірш читання Євангелія дня (Мк 3:6) підсумовує попередній епізод, у якому Ісус у Суботу зцілює в синагозі сухорукого чоловіка (Мк 3:1−5). Це обурило фарисеїв, які на основі своїх інтерпретацій Закону вважали вчинок Ісуса лікуванням, яке не слід чинити в Суботу. Таку покручену духовність, яка негативно вражала Ісуса, Марко називає «закаменілістю сердець» (Мк 3:5). На жаль, зцілення стражденного чоловіка розлютило фарисеїв до такої міри, що для того, аби знищити Ісуса, вони шукають політичного союзу навіть зі своїми противниками − іродіянами (прихильниками правителя Ірода Антипи, сина Ірода Великого, який не був євреєм, а ідумейцем). Наступні вірші творять смисловий контраст до цього першого вірша: на противагу представникам релігійної та політичної еліт багато звичайних людей з усього Ізраїлю та з-за його меж приходять до Ісуса, щоби полегшити тягарі свого життя та звільнитися від бісівських напастувань.
Meditatio (розважання)[1]
«Сила людей із Галилеї ішла за Ним, а й з Юдеї, 8. з Єрусалима й з Ідумеї та й геть із Зайордання, ще й з околиць Тиру та Сидону; велика многота людей, довідавшись про те, що діяв, прийшла до Нього». Ці два вірші засвідчують, що кількісно прихильники Ісуса значно переважали над тими, які радили раду, як би Його занапастити (в. 6). В обох віршах у грецькому оригіналі Марко вживає вислів (хоч і міняє слова місцями) πολὺ πλῆθος / poly plethos – дослівно «велике множество», який має на меті звернути нашу увагу на неймовірну притягальну силу особи Ісуса. Усюди, де Він проповідував, залишав слід у серцях людей. І тому магнетизм Його особи спонукав долати величезні відстані, щоби ще раз зустрітися з Ним.
Коли Йоан Хреститель звершував свою місію, то «виходили до нього – вся країна Юдейська та всі єрусалимляни» (Мк 1:5). Тут же Марко описує значно більші юрми людей, які приходять до Того, про Кого Йоан свідчив: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що Йому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця Його сандалів. 8. Я вас хрестив водою, а Він хреститиме Святим Духом» (Мк 1:7−8). Люди з різних околиць Ізраїлю та навіть з-поза його меж, хоча й товпилися й тиснулися до Ісуса так, що Він мусів сісти в човен, аби вони Його фізично не задавили, водночас були для Нього захистом від тих, які бажали Його занапастити. Коли наприкінці Свого прилюдного служіння Ісус розповів релігійним провідникам народу притчу про виноградник (Мк 12:1−12), то, як каже Марко, вони «шукали, щоб Його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що Він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши Його, відійшли» (Мк 12:12).
Ісуса підступно арештували вночі, коли поруч не було сили-силенної вдячних людей. Тоді Ісус сказав: «“Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб Мене спіймати. 49. Щодня був Я між вами, навчаючи у Храмі, і ви Мене не схопили. Та це, щоб збулося Писання”. 50. Тоді всі, лишивши Його, повтікали» (Мр 14:48−50). Для того, щоби підла змова фарисеїв та іродіян, а також садукеїв та римлян не звела зі світу Ісуса, не розіп’яла Правду, потрібна була участь багатьох небайдужих та мужніх людей, яким тоталітарні лідери та правителі не відважилися б протистояти. На жаль, пасивність численних добрих людей призвела до страшної трагедії.
Oratio (молитва)
«Господь – моє світло і моє спасіння: кого маю боятись? Господь – мого життя твердиня: кого маю страхатись?» (Пс 27:1).
Contemplatio (споглядання)
Один християнин серед мороку гріха цього світу подібний до свічки, запаленої у темряві. Та один християнин не може освітити всю темряву, яка за своєю сутністю є браком світла. Це може зробити багато християн – тоді жоден вітер не загасить світла, а темрява перестане бути темрявою. Ми покликані бути світлом світу (Мт 5:14). Без нас навколо буде темрява. Для багатьох перетворень, як і витворення певної культури та цивілізації, потрібна критична маса небайдужих осіб – чимало людей доброї волі…
[1] Деякі думки у розважанні основані на R. H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Hendrickson Publishers 2010, P. 148.
Дякую
Дякую щиро! ?