І, прикликавши народ разом із учнями, сказав їм: – Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за Мною. 35 Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу Мене ради та Євангелія, той її спасе. 36 Яка-бо користь людині здобути світ увесь і занапастити свою душу? 37 Що-бо людина може дати замість власної душі? 38 Хто, отже, буде соромитися Мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромитися Син людський, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами. 1 І сказав їм: – Істинно кажу вам: є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерті, аж поки не побачать Царства Божого, що прийде в могучості.
В Євангеліях читаємо, що Ісуса розп’яли. Такий спосіб страти практикували в епоху пізньої античності: жертву прив’язували або прибивали до хреста чи стовпа. Бути розп’ятим, в буквальному сенсі означало – висіти. Розп’яття практикували в Середземномор’ї далеко перед тим, як цю кару перейняли римляни. Його застосовували перси, ассирійці, скіфи та фракійці. Олександр Великий розп’яв тисячі людей. Цей вид кари перейняли його наступники. Тому не дивно, що римляни почали розпинати злочинців: найперше так страчували вбивць та збунтованих рабів (через це розп’яття називали карою для рабів: servile supplicium). Це був засіб залякування для профілактики бунтів. В Ізраїлі в час правління Олександра Янная (102 – 76 до. Хр.) було розп’ято тисячі фарисеїв, які стали його противниками.[i]
Коли ми питаємо ким, чи хто є Бог в якого ми віримо – то в Писанні чуємо відповідь апостола і євангеліста Йоана: «Бог є Любов» (1Йо 4, 16). Це любов Отця, Сина і Св. Духа. В 1 Кор 13 апостол Павло подібно як і євангелист Йоан персоніфікує любов, і робить її підметом, який пов’язаний з шістнадцятьма дієсловами (Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву,не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить). В цьому тексті, – та всіх інших текстах Нового Завіту, коли йде мова про Божу Любов – вживається грецький іменник αγαπη,який означає жертовну, не мотивовану любов, яка не шукає свого; вона дарує божественне об’єкту любові[ii].[2] Таким чином Любов це синонім Христа: «Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов. 9 . Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через нього. 10 . Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1 Йо 4, 8 – 10). В посланні доРимлян також читаємо «Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (5, 8).
В читанні апостола Хрестопоклонної неділі є слова: «Бо ми не маємо
такого архієрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він же ж зазнав
усього, подібно як ми, крім гріха» (Євр 4, 15). Звідси, Хрест є
знаком і свідченням Божої любові. Від так християнство є свідченням про
невимовну любов Божу, яка виявляється в жертві Ісуса Христа на хресті. Це
свідчення є – свідченням любові про Любов. Тому бути учнем Ісуса, за словами
євангелиста Марка, означає іти за Христом, і жити подібно як жив
Він: «І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: «Коли хтось хоче
йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде
слідом за мною» (8, 34). Бог хоче щоб ми жили Його життям – Любов’ю,
і тому «любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рм 5, 5).
Жити цією Любов’ю даруючи себе іншим – це наш особистий хрест, на якому ми
вмираємо для свого егоїзму, і не шукаючи свого, віримо в кожну людину,
готові задля її добра усе знести і перетерпіти. Результатом такого життя і
відкриття до ініціатив та пропозицій Господа буде факт, що Божа Воля і Царство
Боже будуть як на небі так і на землі.
[i] РАЙТ Т., ЭВАНС К., Иисус: последнии дни. Что же произошло на самом деле (пер. с англ.), Москва 2009, 49 -50
[ii] Браун Р., Введение в Новый Завет. Т 2., Москва ББИ 2007, 132 – 133
