Текст Лк 2:22 – 40 розміщений відразу після короткого прологу в частині Євангелія, яку екзегети називають “Євангеліє (історія) дитинства Ісуса: Лк 1:5 – 2:52.”
Ця т.зв. Історія дитинства Ісуса має симетричну структуру: історія Ісуса є представлена паралельно з історією Йоана Хрестителя; цей паралелізм порушують тільки дві сцени: зустріч Марії з Єлизаветою (1:39 – 56) та знайдення Ісуса в святині (2:41 – 52).[i]
В розповіді про принесення Ісуса до Храму (2: 22 – 40), Лука продовжує демонструвати реакцію людей на прихід у світ Месії. Батьки Ісуса є побожними та законослухняними. В Храмі Марія отримує очищення після народження дитини, а Ісус є принесений перед Господа, як первородний син. Загалом сцена містить чотири важливі елементи: тло події (пов’язане з вірним виконанням Марією закону: 2:22 – 24), пророцтво Симеона (2:25 – 35), реакція Анни (2:36 – 38) та замітка про зростання Ісуса (2:39 – 40). Весь уривок підкреслює вищість та перевагу Ісуса над Йоаном Хрестителем. Мету життєвого шляху Йоана, Лука описав в часі його найменування та обрізання, але прослава Ісуса продовжується значно далі після Його обрізання – євангелист постійно підкреслює, що головна увага в Луки 1 – 2 належить Ісусові.
В цьому уривку говорять пророки єврейської побожності. В наступному, – промовляє вже сам Ісус. Двоє пророків, чоловік і жінка, засвідчують свою оцінку особі новонародженого Месії. Симеон заявляє, що Ісус є Божим спасінням, яке з’явилося людям: Він є світло народам та слава Ізраїлю. Насамперед згадується, що місія Ісуса недвозначно відноситься до язичників. Пізніше, в словах звернених до Марії, з’являються ще інші деталі цієї місії: присутність Ісуса є причиною падіння та підняття багатьох в Ізраїлі; крім цього прихід Ісуса принесе меч, який прошиє душу Марії. Саме в цьому уривку, Лука вперше натякає на відкинення та страждання, які очікують Месію.
Свідчення Анни є коротким: вона проголошує про відкуплення для всього Ізраїлю, котре надходить через Ісуса, й тому дякує Богові за дитину. В цих двох сценах, людство – чоловіки та жінки, приносять Богові хвалу за Ісуса.
2. Короткий коментар[ii].
I. Тло пророцтв: закон про очищення (2:22 – 24).
22. І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, – Тлом для пророцтв Симеона та Анни є три окремі церемонії згадані в 2:22 – 24: обряд очищення жінки сорок днів після народження (12:2 – 4, 6; Лк 2:22а, 24); представлення (посвячення) первородного Господеві (Вих 13:2, 12, 15; 34, 19; Числ 18:15 –16 [передбачало сплату викупу в сумі 5-ти шеклів]); присвячення (віддання) первородного на службу Господеві (1 Сам 1 – 2). Третя церемонія навіяна відсутністю будь-якої згадки про сплату та повідомленням в Лк 2:22б, що Ісус приведений, щоб поставити Його перед Господом. Закон стверджував (Лев 12:2 – 4, 6), що мати сім днів після народження хлопчика вважалася нечистою, а потім ще тридцять три дні повинна була перебувати в хаті перед подорожжю до Храму, щоб принести в жертву ягня (на всепалення) та голубеня (як жертву за гріх). Якщо ж не могла принести ягня, тоді приносила в жертву пару горлиць або голубів (одного на всепалення, другого в жертву за гріх) – Лев 12:8. З Луки 2:24 ясно, що Йосиф і Марія принесли жертву бідних, жертву яка ідентифікувала їх з убогими, котрим Христос приніс спасіння (Лк 1:52; 4:18 – 19; 6:20). Однак це не означає, що Йосиф жив в жахливій бідності, оскільки займався ремеслом теслі (пор. Мк 6:3). Так виглядає, що ягня в жертву приносили тільки дійсно достатньо заможні люди. Важливо також розуміти, що під словами “їхнього(αὐτῶν – autōn) очищення” мається на увазі Йосифа та Марію. Хоч головними дійовими особами в Лк 2:22 – 24 є Ісус і Марія, в слові “іхнього” мається на увазі саме Йосифа та Марію – Йосифа, тому, що через контакт з Марією також міг вважатися нечистим. Синтаксис речення також вказує на Марію та Йосифа: “…дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели…”.
23. як то написано в Господньому законі: «Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві», – Йдеться про вимогу з Вих 13:2. В Числ 18: 1 – 16 сказано, що Левіти були зобов’язані давати своїх синів до священичої служби, однак ціна викупу в 5-ть шеклів вимагалася тільки зі звичайних родин. Звідси відсутність згадки про викуп, спонукала більшість коментаторів вбачати посвячення Ісуса Господеві, як відображення ідеї з Виходу, а не з Чисел. З цього моменту дитина належала Господеві – наскільки Ісус належав Господеві, батьки поволі почнуть усвідомлювати далі, головно в наступному уривку 2:41 – 52.
24 . і принести жертву, як то написано в Господньому законі: «Пару горлиць або двоє голубенят.» – Лука унаочнює другий спосіб через котрий батьки Ісуса сповнили приписи Тори. Порядок слів в Лк 2:24 хоч і пов’язаний з приписом в Лев 12:8 граматично все ж відлунює до Лев 5:11. Головним акцентом тут є побожність батьків Ісуса.
ІІ. Свідчення чоловіка: Симеон (2: 25 – 35).
1. Праведність Симеона (2:25).
25. А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. – Імя Симеон в перкладі з єврейської означає “Господь почув”. Симеон окреслений як δίκαιος (dikaios, праведний – той хто будує правильні стосунки з Богом і ближніми) та εὐλαβής (eulabēs – дослівно, благочестивий, вірний, відданий, побожний; термін окреслює духовно чутливу людину). Він жив надією на сповнення Божих обітниць, а зокрема очікував утіхи Ізраїлю. Утіха Ізраїлю (παράκλησιν τοῦ Ἰσραήλ, paraklēsin tou Israēl) – ключовий елемент багатьох сюжетних ліній Старозавітної та Єврейської есхатології, яка полягала в надії на звільнення народу (Іс 40:1; 49:13; 51:3; 57:18; 61:2; 2 Bар. 44.7). Пізніше равіни говорили про Месію як Menahem (Утішителя), який принесе утіху. Бажання утіхи характеризує богобоязних віруючих в Луки (6:23 – 24; 17:22 –37; 21:25 – 36). Дух Святий був на ньому – Св. Дух особливо діяв в його житті.
2. Обіцянка Духа (2:26).
26. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. – Κεχρηματισμένον (kechrēmatismenon – відкрито) завжди відноситься до прямого Одкровення Бога Його людям (Єр 25:30 [32:30 LXX]; 33:2; Йов 40:8; Maт 2:12).
3. Симеон приймає дитину (2:27).
27. Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, – Симеон приходить у храм завдяки Божественному проводові Св. Духа. Фраза ἐν τῷ πνεύματι (en tō pneumati – Духом) в інших контекстах означає пророчу візію (Одкр 1:10); в даному випадку Дух спонукає Симеона прийти до Храму. Лука вживає два слова на означення Храму: Ναός (naos) відноситься до “Святого місця”, куди могли входити тільки священики (1:9, 21, 22), тоді як ἱερόν (hieron) був терміном який окреслював всю територію храму. Таким чином Симеон міг зустріти Марію або в т. зв. Дворі язичників чи в Дворі жінок, – оскільки Марія могла входити тільки в ці два місця.
4. “Нині відпускаєш” (2:28 – 32).
а). Хвала (2:28 – 29).
28. він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: Через свою роль у цій події в церковній традиції Симеон отримав ім’я Theodochos (Бого-приємець). Пророк представляє народ, а поряд з цим і все людство.
29. «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, – Третій з черги гімн з “Євангелія дитинства” відомий як “Нині відпускаєш” (в лат. традиції Nunc Dimittis). Гімн складається з трьох пар ліній (вв. 29a–б, 30–31, 32a–б). В розповіді Євангелія він доповнює ланцюг обіцянки-сповнення-хвали. Це радісна відповідь хвали Богові за сповнення Його обітниць. Коли Симеон називає себе рабом (δοῦλος – doulos), він використовує типовий Старозавітний образ вірного та праведного слуги (Пс 27:9 [26:9 LXX]; пор. також в НЗ Лк 1:38; Дії 4:29). Звертання до Бога “Владико” (δέσποτα, despota) вказує на визнання Божої суверенності. Гімн прославляє Бога, який діє згідно Свого Слова. Бачачи як сповнюються Божі обітниці, Симеон Боговидець вже навіть готовий відійти “у мирі” (ἐν εἰρήνῃ, en eirēnē) – мир тут пов’язаний утіхою та знанням, що Боже діяння сповнюється.
б). Причина хвали (2:30).
30. бо мої очі бачили твоє спасіння, – Важливим моментом є наступний акцент, – бачити Ісуса, – означає бачити Боже спасіння, яке персоніфіковане в Ісусі. Особа Ісуса, яка стоїть у центрі сотеріології – наріжний камінь Христології Луки. Крім того, ідея бачити Боже спасіння має відлуння в СЗ та НЗ (Iс 40:5; 52:10; Пс 98:2; Лк 3:6; також про це йдеться в одному з творів знайдених в Кумрані – 1QH 5.12).
в).”Світло для народів, слава для Ізраїлю” (2:31 – 32).
31. що ти приготував перед усіма народами; – Слово “приготував” (ὅ ἡτοίμασας – ho hētoimasas) вказує на Божий задум спасіння присутній в історії, який включає прихід визволителя через історію Ізраїлю. Фраза “ перед усіма народами“(κατὰ πρόσωπον πάντων τῶν λαῶν – kata prosōpon pantōn tōn laōn – дослівно “перед лицем усіх людей” ) вказує на величезну кількість людей і підкреслює, універсальність спасіння – Бог пропонує спасіння кожній людині.
32. світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїлю.» – Йдеться про спасіння усіх людей, – однаковою мірою, як представників Ізраїлю так і язичників. Текст відлунює надією висловленою в текстах Ісаї, головно в 60:1 – 3; пор. також Іс 49: 6; 51:4 – 5; 42: 6.
5. Здивування батьків (2:33).
33. Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього. – Йдеться про природну реакцію батьків, оскільки Одкровення далі продовжувалося, й вони мусіли бути свідками чимраз більш незбагненного Божого задуму.
6. Благословення для батьків та пророцтво про поділ (2:34 – 35).
34. Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, – Служіння Ісуса підсумоване двома образами. 1-й: “поставлений для падіння й підняття” – образ взятий з Іс 8:14 –15 (мова про камінь спотикання) та Іс 28:13 – 16 (мова про дорогоцінний наріжний камінь, який не розчарує тих хто звірився на нього). Ці тексти часто вживані в НЗ (Рим 9:33; 1Пт 2:6 – 8; Лк 20:17 – 18). Тут йдеться про дві групи людей, які приймають (вірою) Ісуса, або ж противляться Йому (Лк 4:29; 6:20 – 26; 13:28 – 29, 33 – 35; 16:25; 18:9 – 14; 19:44, 47–48; 20:14 – 18). 2-й образ: Ісус “буде знаком протиріччя” (Ἀντιλεγόμενον – antilegomenon) – Симеон вказує, на те як в майбутньому люди будуть відповідати Ісусові. Інцидент в синагозі рідного Назарету добре ілюструє ці слова (Лк 4:28 – 29).
35. та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.» – В даному випадку йдеться про дуже великий та широкий двохсторонній меч (ῥομφαία – rhomphaia), й таким чином мається на увазі те, що Ісус принесе надзвичайний емоційний біль своїй матері. Протягом історії Отці церкви та сучасні богослови пропонували численні пояснення цього вислову, серед яких найбільш ймовірними є служіння Ісуса (створення “власної спільноти / родини” з учнів та апостолів, їх пріоритети), відкинення Ісуса власним народом, а вкінці страшенні страждання та смерть. Слово “думки” в грецькому тексті представлено терміном διαλογισμοί (dialogismoi), який окреслює насамперед супротивні / ворожі думки (Лк 5:22; 6:8; 9:46 – 47; 20:14); думки походять з серця (καρδία – kardia), яке в біблійній мові означає найпотаємніше місце думок та міркувань. Обидва терміни разом представляють справжню позицію людей відносно Бога. Служіння Ісуса показує, де в дійсності є людські серця перед Богом.
ІІІ. Свідчення жінки: Анна (2:36 – 38).
1. Побожність Анни (2:36 – 37)
36. Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; – Ім’я Анна в єврейській мові означає “благодать”. Її біографічні дані вказують на неї, як на особу гідну довіри та повністю посвячену Господеві (пор. Флп 3:5 – 6). Вона була пророчицею. В єврейській традиції семеро жінок згадані як пророчиці: Сара, Міріам, Дебора, Анна, Авігайла, Хулда та Естер. Кожна з тих жінок мала подібні шляхетні характеристики. Біографічні дані Анни, пов’язують історію з конкретними історичними рамками.
37. зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. – Анна була жінкою, котра обрала служіння Господеві замість повторного одруження, – така постава високо цінилася в релігійних спільнотах вже в І-му столітті (пор. 1Тим 5:5; також в СЗ – Юдити 8:4 – 8). Щоденна поведінка Анни описана терміном Λατρεύουσα (latreuousa) – зображує її працю, як релігійну службу; цей термін в СЗ окреслював служіння священиків; в НЗ все життя є служінням Господеві, інколи на противагу культам СЗ, які не могли очистити сумління від гріхів (Рим 1:9; 12:1; Євр 9:9; 10:2).
2. Пророцтво Анни для всіх (2:38).
38. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму. – Хвала Анни є відповіддю на Боже діяння. Під “визволенням Єрусалиму” мається на увазі весь Ізраїль, оскільки столиця символізує цілу країну. Фокус вірша є на особі Відкупителя / Спасителя з приходом котрого настають довгоочікувані часи. В Луки очікування Анни, подібні до очікування Йосифа з Ариматеї (25:31) та перекликаються з сподіваннями учнів, які йшли до Емаусу (24:21). Настрій та зміст її слів перекликаються також з гімном Марії (т.зв. Magnificat в 1:46 – 55) та Пророцтвом Захарії (т.зв. Benedictus в 1:68 – 79), а також текстами в Діяннях (1:6; 26:6 – 7).Вірш та уривок загалом показують, що Ісус сповнює сподівання святих та пророків.
ІV. Перехідний уривок: повернення до Галилеї; зростання Ісуса (2:39 – 40).
39. І як вони виконали все згідно з законом Господнім, повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста. – Вірші 2:39 – 40 творять перехід від матеріалу про раннє дитинство Ісуса до розповіді про Його юність. Йдучи до Назарету, родина Ісуса повертається до родинного дому Марії (1:26).
40. Хлоп’я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому. – Лука відзначає, що Ісус зростав фізично (ηὔξανεν – ēuxanen) та духовно (ἐκραταιοῦτο – ekrataiouto – дослівно озн.: ставав сильний). Духовний фокус всього твердження міститься в словах “сповнюючися мудрістю” (πληρούμενον σοφίᾳ – plēroumenon sophia), які означають, що Ісус зростав у відчутті / здатності сприйняття Божої волі. Опис Луки наголошує на людськості Ісуса. Однак, якщо Йоан Хреститель зростав у людському дусі (1:80), то Ісус зростав у мудрості Божій. Ісус як “Божа мудрість” буде одною з тем в Луки (11:49; 21:15). Божа благодать була над Ісусом, подібно, як і над Марією (1:28, 30). Присутність мудрості та благодаті в житті Ісуса особливо наголошує наступний уривок 2:41 – 52. Загалом мова вірша, має як старозавітні (Суд 13:24; 1 Сам 2:21, 26) так і новозавітні паралелі (Дії 6:8; 7:10).
Цей ключовий текст містить багато важливих тем. Ісус є обіцяною дитиною, котра дарує очікуване Божественне спасіння для Ізраїлю та всіх народів. Однак тут присутні й перші загрозливі ноти: Ісус поділить Ізраїль. Є обіцянка і сповнення, однак не все є добре. Ісус змушує робити вибір, й в результаті окремі люди радше впадуть ніж піднесуться.
Батьки Ісуса є вірні виконавці закону. Місце дії цього благословення є Храм: події дитинства Ісуса починаються в Храмі, – тут же ж вони й закінчуються. Центром єврейського поклоніння в Храмі є Ісус – Він далеко не аутсайдер, – Його приймають найпобожніші люди Ізраїлю, які безперестанно поклоняються Богові в Храмі. Чоловік та жінка засвідчують найвищу повагу та приносять хвалу. В дійсності, старці – подібно як Симеон та Анна, – знаходять потіху в Його приході. Таким чином головним настроєм уривку є радість та мир. Божі обітниці сповнилися. Про це звіщали пророки, й тепер люди можуть спочити в присутності суверенного Владики, який сповнив Своє слово. Дії цих пророків, керовані Богом через Його Духа (цей уривок містить численні відсилання до присутності Духа: 2:25, 26, 27). Бог керує всім, що відбувається. Такими є запевнення та повідомлення Луки, які повинен мати Теофіл про особу Ісуса.
3. Прагматичний аналіз (значення для нас)[iii].
Євангеліє від Луки подібне до великої картини. На ній зображений Ісус: Господь, Месія, Спаситель, справжній Цар, на противагу уявному – Кесарю. Як просто було б надати картині блиск і парадність за рахунок соковитих і яскравих фарб, даючи нам відчути прийдешню славу, панування над світом, владу та велич.
Лука чинить навпаки, обираючи темні тони. У міру того як він пише свою картину, ми все більше усвідомлюємо, що йдеться про зовсім інше Царство, ніж царство Августа. Це царство прямо пов’язане з тим, що обіцяв Бог, але воно – Лука постійно це підкреслює – виглядає не так, як уявляв народ. Особливість його в тому, що воно не віддільне від історії страждань. Симеон очікує Бога як утішителя Ізраїлю. Анна спілкується з людьми, які очікували спасіння Ізраїлю. Вони обоє живуть в світі який страждає, чіпляючись за залишки надії. І тепер з’ясовується, що передбачений Богом Відкупитель сам розділить страждання людей. Симеон вимовляє сповнені трагізму слова про неминучу ворожнечу та про меч, який простромить і серце Марії. Саме це, каже Лука, відбувається тоді, коли Царство Бога зустрічається з царством світу. Лука запрошує нас простежити крізь всю цю історію, як сповнюються пророцтва. Марії судилося в сум’ятті побачити, як Її Сина відкине те саме місто, якому Він запропонував шлях миру, як Його відкине той самий народ, який Він прийшов спасти. Зрештою, Младенець, який, як каже Симеон, “поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі”, пройде сам через смерть і воскресне, увібравши в себе всі надії та страхи міста, народу і всього світу.
Однак, фарбуючи свою картину в похмурі тони страждання, Лука показує також, що Царство, принесене цим Немовлям, призначене не тільки для одного Ізраїлю, але й для всього світу. Симеон вловив істину, яка міститься в самому серці Старого Завіту: коли історія Ізраїлю досягне зумовленої Богом мети, над світом, нарешті, засяє Світло. Всі народи, не тільки одні євреї, побачать / досвідчать Божественний план порятунку людства. Ізраїль буде прославлений як носій обітниці, народ, в якому і з якого повстане істинний Правитель світу: “Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїлю”. Не такого одкровення для світу очікували і не такої слави сподівалися для Ізраїлю, але, тим не менше, це справжнє одкровення і справжня слава.
Лука вносить в історію ще один вимір. До того моменту, коли перші дві глави Євангелія будуть закінчені, майже всі його читачі знайдуть в його розповіді осіб, з якими вони зможуть співвіднести самих себе. Ми познайомилися з літньою подружньою парою, у якої, на їх здивування, нарешті, народилася запізніла Дитина. Ми побачили юну дівчину, не менш здивовану звісткою, що незабаром у неї буде дитина, та її чоловіка, який йде разом з нею до Храму, щоб принести особливу жертву. Далі ми побачимо підростаючого Юнака – самого Ісуса. У цьому фрагменті ми бачимо чоловіка і жінку похилого віку, які очікують своєї смерті, та поклоняються Богові вдень і вночі, молячись про спасіння для свого народу. Лука бажає залучити в свою історію людей різного віку і стану. Неважливо, хто ви і звідки, – історія Ісуса, від Вифлиємських ясел аж до порожнього гробу й далі, може стати вашою власною історією. Стаючи вашим життям, вона стане і вашим покликанням.
У кожного є своя роль в Божому задумі. У одних вона буде активною, очевидною і публічною – можливо, вони стануть проповідувати Євангеліє або заповнювати Божою любов’ю насущні потреби світу. Інших очікує тиха та непомітна роль: гаряча і невпинна молитва Богові про те, щоб Він сповнив Свої обітниці. Для багатьох вона стане і тим, і іншим. Марія та Йосиф в тому моменті потребували підтримки Симеона та Анни; їм виявилися потрібні цих двоє старих, які дочекалися їх приходу і тепер дякували за них Богові. Служіння Йоана Хрестителя та Ісуса Христа, що привертає всіх людей до оновленого богопочитання, і братства, почалося з моменту їх народження…
В
цьому кроткому уривку Євангелія Лука запрошує Тебе і мене, кожну сучасну
людину, до особливої зустрічі з Ісусом, яка на його думку є на стільки важлива,
що життя після цієї зустрічі наповниться абсолютно інакшим змістом, а Бог в
свідомості, – в результаті цієї зустрічі, постане як Радісна Тайна.
[i] Czerski J. Jezus Chrystus w świetlie Ewangelii synoptycznych (OBT 42) Opole 2000, 32
[ii] Коментар базується на Bock, D. L. Luke Volume 1: 1:1-9:50. Baker exegetical commentary on the New Testament. Grand Rapids, Mich.: Baker Books 1994, 230 – 258
[iii] Взято з Wright N.T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004, 24 – 27
