Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. 6. Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. 7. Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.» 8. Учні ж його пішли були до міста харчів купити. 9. Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. 10. Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.» 11. Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива? 12. Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» 13. А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. 14. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.»
15. Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.» 16. «Піди ж, – мовить до неї, – позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» 17. Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила – відрік їй, – Не маю чоловіка! 18. П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» 19. А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, – пророк ти. 20. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.» 21. Ісус до неї: «Повір мені, жінко, – час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. 22. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. 23. Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. 24. Бог – Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.» 25. Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.» 26. А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.»
27. Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею.» 28. Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: 29. «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» 30. І вийшли з міста й подалися до нього. 31. А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.» 32. Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.» 33. Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» 34. «Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. 35. Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли. 36. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, – щоб сіяч із женцем укупі раділи. 37. Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. 38. Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.» 39. Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». 40. Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. 4. Та й багато більше увірували з-за його слова. 42. Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель.»
Незвичайна зустріч
Самарія – область між Галилеєю на півночі та Юдеєю на півдні[i]. Коли Ісус з учнями йшов з Юдеї до Галилеї або назад, вони проходили через Самарію. Географічно це був найзручніший маршрут, хоча й небезпечний: іноді самаряни грабували паломників, які прямували з Галилеї до Єрусалиму, тож більшість воліла йти обхідним маршрутом долиною Йордану до Єрихону й звідти вгору, до Єрусалиму. Але того разу, про який оповідає Йоан, вони без пригод йшли на північ через Самарію. Було спекотно, учні відлучилися, а Ісус зупинився біля криниці Якова, яка існує і понині. До Нього підійшла жінка.
Побожні євреї не вважали за можливе залишатися наодинці з жінкою, а якщо вже таке траплялося, ні в якому разі не стали б вести з нею розмову.
Одна деталь ще більше “погіршувала” ситуацію – жінка була самарянкою. Коли єврейські вигнанці (вірніше, якась їх частина) повернулися з вавилонського полону, з’ясувалося, що центральна область їх колишньої території захоплена народом, який вважав себе істинними нащадками Авраама. Ці люди противилися поверненню євреїв, між ними весь час спалахували сварки, доходило навіть до кровопролиття. Тому для євреїв було дуже принциповим не спілкуватися з самаритянами, й особливо не їсти та не пити разом з ними, не користуватися загальним посудом. Як же ж Ісус просить цю жінку дати Йому напитися ?
На довершення всього, жінка явно не з “порядних”. Колодязь знаходився за містом, й тому жінки сходилися до нього рано вранці або ввечері, коли було прохолодніше. Самарянка ж прийшла в сам розпал полуденної спеки, уникаючи всіх, хто її знав, а головно її минуле та не добру репутацію. Скоро Ісус дасть зрозуміти, що здогадується про всі ці обставини, однак спочатку Він запрошує жінку до розмови, яка містить в собі духовний підтекст. Ісус просить напитися й водночас каже самарянці, що це вона повинна просити води у Нього. Природно, жінка думає, що Він має на увазі звичайну воду, яку п’ють всі люди. Але епітет “жива” підказує, що Ісус мав на увазі не звичайну воду. Його сучасники часто вживали вираз “жива вода” стосовно проточної води в струмку чи річці, на відміну від води з ставка або колодязя, оскільки проточна вода зазвичай буває свіжою, та не так швидко застоюється. Але тут вже йдеться про подвійне значення, адже Ісус має на увазі не матеріальну проточну воду, а нове життя, яке Він пропонує кожному – всім і кожному, незалежно від статі, місця проживання, раси та навіть незалежно від репутації. Коли Ісус починає описувати “живу воду”, стає ясно, що Він говорить про щось особливе, адже тільки Його вода вгамує спрагу до тої міри, що людина ніколи більше не потребуватиме цієї вологи. Усі води землі є тільки прообразами, знаками, які вказують на цю воду. Джерело цієї води відкриється в самій людині й буде зрошувати її новим життям, яке приходить у світ з Ісусом, життям нового світу, який творить Бог (4:14).
Заглиблення в серце
Коли людина впускає у своє внутрішнє та зовнішнє життя світло Ісуса Месії, – все стає набагато яснішим. Євангеліє завжди діє з особливою силою – різкий поштовх, спалах світла,- й тоді розум і мораль “включаються” і вперше починають працювати по-справжньому. Спочатку людина ще не розуміє, що з нею сталося, й реагує так само, як самарянка: її зацікавила можливість отримати “живу воду”, й вона попросила Ісуса дати їй цієї води, ще не здогадуючись, що спочатку потрібно позбутися застояної, заболоченої води, яку ти пив все життя, й лише потім Ісус дарує тобі чисту, проточну воду, яка заб’є ключем у глибині твоєї душі. У випадку самарянки, їй слід було передусім розібратися зі своїм шлюбом, чи точніше, з тим, що їй замінювало шлюб. Ісус бачить її наскрізь. Ця жінка переживала одне падіння за другим,- з’являвся черговий “чоловік,” а потім кидав її, так що число їх стало цілком достатнім, щоб у маленькому місті тільки про неї й пліткували. Жінка бачила, як безнадійно заплутується її життя, й вона бачила, що Ісус знає все. Однак довший діалог показує, що вихід з лабірінту заплутаного життя не є легким – жінка в якої намацали болюче місце, пробує перевести розмову на інші загальнорелігійні тими, – через які, врешті, ми також маємо унікальну можливість почути навчання Ісуса про головне та другорядне в духовному житті людини (текст Йо 4:16-24). Далі, щоб покласти край неприємній розмові, жінка вдається до іншої викрутасу: “Ось прийде Месія, – бадьоро каже вона, – Він нам все і роз’яснить.” А до тих пір чи варто нам сперечатися? “Це Я,” – відповідає їй Ісус. Кожного разу коли Його слухачі ухиляються від головних питань і твердять: “Почекаємо, поки прийде той, хто може у всьому цьому розібратися,” Ісус відповідає: “Це Я.” Якщо ми чекаємо Його, то Він тут.
Свято Божого врожаю
Розмова Ісуса з самарянкою стає причиною того, що Ісус від щасливого хвилювання навіть не хоче їсти. Жінка теж схвильована, розгублена та, якось для самої себе, незрозуміло щаслива. Вона ще не цілком розуміє, хто такий Ісус – чи Месія, чи провісник, але ця розмова вже надала їй достатньо сили, щоб побігти до сусідів і розповісти їм про Ісуса. Для Ісуса реакція самарянки теж показала щось важливе: за межами вибраного народу, далеко від Єрусалиму панує такий самий духовний голод, – й хоча цей голод інколи приймає спотворені форми, однак люди так само хочуть чути Його слово. Ісус бачить образ поля, яке вже дозрілого для жнив.
Загалом, вся ситуація унікальна та дуже промовиста. Ось жінка: щойно, годину тому, вона була заручницею свого аморального життя, “ізгоєм” серед своїх одноплемінників, – без минулого, без майбутнього, аби якось пережити день. Навіть до колодязя вона ходила опівдні, щоб нікого не бачити та не чути насмішок. І ось вона – перший апостол, несе звістку про Ісуса самарянам. Перша з поміж всіх учнів Ісуса вона проголосила Його Месією. Сусіди вийшли з міста подивитися на Ісуса – і теж увірували. Вони надали Ісусові титул, який якраз в цей час почав використовувати імператор в далекому і грізному Римі: “Спаситель світу.” Йоан часто показує нам, як люди неправильно тлумачать слова Ісуса, але він також показує, як часом спонтанно, майже без будь-якої допомоги, вони прориваються до настільки глибокої істини, що в двох словах формулюють все те, що намагається сказати він сам в Євангелії. Ісус – Спаситель світу, – воістину так! Це – частина місії Месії Ізраїлю. Спасіння й справді приходить від юдеїв (4:22), але його сенс якраз полягає в тому, що воно виходить далеко за межі Ізраїлю та юдаїзму, охоплюючи весь світ. Все це почалося з розмови біля колодязя Якова.
Скількох розмов чи зустрічей ми уникаємо, дивлячись на людей надто поверхово та стереотипно? Наскільки вміємо розрізняти в людях головне від другорядного “намулу”?
Для жінки самарянки зустріч з Ісусом стала нагодою щоб свідчити, що в результаті призвело до того, що інші (мешканці міста) також пережили зустріч з Ісусом, й відтак змогли самі засвідчити вже не завдяки чужому свідченню (самарянки), але особистому, власному досвіду.
Бог й
надалі проводить Свою роботу. Для її успіху, Він потребує, щоб Ти і я
відважилися на свідчення та зустріч з іншими…
[i] Роздуми основані на Wright, Tom. John for Everyone Part 1: Chapters 1-10 Pt. 1 (New Testament for Everyone). SPCK 2002 Kindle Edition, p. 39-50
