А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15. Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: “Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.” 16. А Ісус сказав їм: “Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.” 17. Вони ж мовлять до нього: “Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві рибі.” 18. Тоді він каже: “Принесіть мені їх сюди.” 19. І, звелівши народові посідати на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям. 20. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21. Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22. І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.
Цей уривок Євангелія підкреслює надзвичайну силу Божого милосердя і любові, яка в розповіді Матея виливається двома цілющими струмками: зцілення та помноження хлібів.
Контекст події
Ісус щойно втратив Йоана – свого родича і сподвижника, й це очевидно було наочним прикладом, що чекало на нього самого. Він відходить на самоту, але Його знаходять люди і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з тими потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (Мт 14:14). Форма та стан дієслова змилосердився (εσπλαγχνισθη – esplanhnisti) в грецькій мові відображає т. зв. passivum divinum, – вказує на Бога як на Підмет діяння. Таким чином Матей підкреслює, що Бог діє в Ісусі. Хоч починаючи з подій представлених в Мт 12 релігійна еліта вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в собі й залишається відкритий на страждання та потреби інших.
Божі можливості
Чудо на годування п’яти тисяч (єдине про яке згадують всі чотири євангелисти) містить в собі алюзії на важливі для кожного ізраїльтянина події – подібно, як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так сьогодні Ісус дає людям їжу в пустинному місті (хліб і риба були основною їжею в Палестині). Дванадцять повних кошів є символом наміру Ісуса відродити дванадцять родів (племен) Ізраїлю як Божих дітей.
Перебування поруч з Ісусом, для учнів стає нагодою до служіння. Воно очевидно не є таке цілеспрямоване і грандіозне, як служіння самого Ісуса, але найважливіше, що Ісус їм довіряє навіть тоді коли вони не виказують жодного довір’я до Його можливостей і хочуть відпустити народ – Він просто каже: «Ви дайте їм їсти» (Мт 14:16). Крихти, які учні тримали для себе, але принесли перед Ісуса, Він перемінює в достаток для багатьох: Син Чоловічий підносить все це Своєму Отцеві з молитвою і благословенням, потім ділить їх – щоб ми отримавши їх назад, могли ділитися ними з потребуючими.
Важливість нашого внеску
Це чудо духовний урок для учнів всіх поколінь. Поруч з нами зажди є голодні та спраглі люди – не завжди їжі, але часто – любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, посмішки… І сьогодні Господь каже до нас, подібно як колись до своїх апостолів: «Не треба їх відпускати, відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватись від них, робити круглі очі, чи в розпачі втікати від них. Ви дайте їм їсти… Не потрібно багато. Тільки те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, посмішку, смирення, повагу, вірність, любов, співчуття, милосердя…».
Бог не вимагає багато… Він хоче всього…Тільки такий підхід з боку людини, уможливлює чудо з боку Бога. Для того, щоб народилася нова Україна, кожен повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь.
І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Його слова – побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить в могутності. Бо Він не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо 6:35).
Виклики для нас сьогодні.
По-перше. Дуже добре, що учні були не байдужі до голоду людей навколо. Проблема, однак полягає в тому, що вони хотіли розв’язати цю складну ситуацію в чисто природній спосіб (14:15, 17). Матей закликає нас до більшої віри й надії на Господа навіть в щоденних, здавалося б звичайних справах…[i]
По-друге. Подібно як Бог в історії спасіння Старого Завіту, Ісус завжди приймає те, що Його слуги приносять до Нього та помножує та перемінює це для добра інших (14:16–19). Візьмімо напр. історію з проханням знаку Мойсеєм (Вих 4:1–3) чи розповідь про помноження олії на прохання Єлисея (2 Цар 4:1-7) – всюди неможливе в людей стає можливим в Бога.
Третє. Бог чинить чудеса, тільки тоді коли Його люди насправді цього потребують (14:20; пор. 2 Цар 4:6). Відтак цей уривок Євангелія ілюструє принципи Божого провидіння (Мт 6:25; 7:9–10), як рівно ж і перестерігає проти зловживання цими принципами.
І
останнє. Матей підбадьорює і своїх перших читачів і нас сьогодні: жодна
величина наших проблем не є ні надто великими, ні не переборними для Бога (14:21).
[i] Висновки основані на Keener C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary Grand Rapids, MI; Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 403
