По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали. 41. Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім’я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43. Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою – спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав: «Хто доторкнувся мене?» А що всі відпекувались, Петро мовив: «Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.» 46. Ісус же сказав: «Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.» 47. Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус: «Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!» 49. Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: «Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.» 50. Ісус почувши це, озвався до нього: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.» 51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір’ю дитини. 52. Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: «Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.» 53. І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. А він узяв її за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!» 55. І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося
Цей допис для кожного з нас (а головно для тих хто захищаючи свою гідність вийшов на майдан, а сьогодні боронить кордони нашої країни від кремлівської чуми) є ще одним закликом Доброї новини: “Не біймося! Не опускаймо рук! Не розчаровуймося! Довірмо усе Ісусові! Молімося і тримаймося разом! Усе, що не можливе у людей – можливе в Бога!” Померле дванадцятирічне дівча та жінка, яка дванадцять років хвора на кровотечу… Два випадки, які в людському розумінні не мали жодних шансів, – не були такими для Ісуса…
Два переплетені чуда, – зцілення кровоточивої жінки після дванадцятирічної недуги та воскресіння дванадцятилітньої дочки начальника синагоги, – представляють наступний рівень розвитку теми про надзвичайну силу Ісуса. Попередньо Лука вже засвідчив про владу Ісуса над природою (втихомирення бурі на морі: Лк 8,22–25) та демонами (зцілення Гергесинського біснуватого: Лк 8,26–39). Тепер ми бачимо демонстрацію влади над хворобами та смертю (Лк 8,40–56). У двох історіях з чотирьох, Ісус названий Наставником (επιστατα/epistata Лк 8,24;45); у трьох Він виявляє свою силу через слово-наказ (Лк 8,24;29;54). Таким чином у двох частинах восьмої глави Лука розвиває дві дуже близькі теми: слухання і виконування слова Ісуса (притча про сіяча 8,1–21) та сили, яка виявляється через Його слово (8,22–56).
Обидві історії в Лк 8,40–56 мають ще кілька спільних характеристик: крім згадки про 12 років, євангелист означує обох як дочок (θυγατηρ/thygater; 8,42;48) та підкреслює, що обох торкається спасіння (σωζω/sozo; 8,48;50).
В історії про зцілення гергесинського біснуватого, та в обох історіях в Лк 8,40– 56, Ісус не дотримується старозавітного закону ритуальної чистоти: біснуватий, який жив серед гробів та свиней, жінка хвора на кровотечу, мертва дочка Яіра, – всі вони, відповідно до законів представлених в книзі Левіт, а пізніше й в довжелезних трактатах Мішни, вважалися не чистими, й тому кожен хто торкався таких людей теж ставав нечистим. Однак Ісус показує, що ці вимоги у Старому Завіті мали тільки перехідне виховне значення, завданням котрих було навчити здеградовану через гріхопадіння людину, що Бог є Святий, і щоб наближатися до Нього людина повинна переходити певне приготування. Тепер же ж, сам Бог наблизився до людини в не мислимий спосіб… Він є Той хто завжди приносить зцілення, цілісність та дарує життя усім своїм дочкам і синам, яких ще перед створенням світу полюбив відвічною Любов’ю, та наперед призначив спадкоємцями Свого Царства (пор. Єр 31,3; Еф 1,3– 14). Лука хоче показати, що Бог в Ісусі з Назарету прийшов до всіх – язичників та юдеїв, багатих та бідних, а головно до відкинутих і тих, для яких за людськими мірками вже не має надії.
Подібно як і в двох інших синоптичних Євангеліях (Мт, Мк), Ісус забороняє батькам воскреслої дочки говорити про те що сталося з огляду на педагогічні міркування, які своєю ціллю мали спростувати звужене націоналістично-політичне бачення місії Месії. Лука запрошує, щоб через читання Євангелія ми відкрили для себе інший образ Бога. Цей Бог, за словами Павла, – який також відкрив для себе цей невимовний факт по дорозі до Дамаску (пор. Дії 9,1–30), – насправді може більше ніж ми просимо і розуміємо (пор. Еф 3,20). Інколи нам здається, що наші терпіння тривають вічно (число 12 поміж іншими значеннями означало також і повноту). Але Бог є справедливий. Ця справедливість насамперед виявляється у Його відповідальності за своє творіння та вірності Союзові з людством, який Він після гріхопадіння й протоєвангелія в раю (пор. Бт 3,15) на світанку історії уклав з Ноєм (пор. Бт 9, 8–17), а пізніше з Авраамом (пор. Бт 12,1–3; Бт 15; Бт 17) та Мойсеєм (Вих 19 – Чис 10,10). Ця вірність і відповідальність звершується у смерті та Воскресінні Його Єдинородного Сина, через, які нам дарується спасіння, причасним котрого стає кожний через хрещення в ім’я Отця і Сина і Св. Духа.
Щоб зрозуміти в чому полягає цей великий Божий план, Лука запрошує кожну людину відкритися на Слово Євангелія, в якому поміж іншими великими знаками, які вчинив Ісус (пор. Йо 20,30–31), – є розповідь про виснажену хворобою жінку та померлу дочку одиначку, яким Господь, – як Своїм єдиним і найріднішим, – дарує нове життя, яке мені й Тобі відкриває нову надію. Лука засвідчує, що Ти і я є такими ж цінними для Нього…
