Вони пристали в краю Геразинськім, що проти Галилеї. 27. Як Ісус вийшов на берег, трапився йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу вже не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах. 28. Побачивши Ісуса, закричав, припав йому до ніг і сказав голосом сильним: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» 29. Бо він велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в’язали кайданами та ланцюгами й стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях. 30. Ісус же спитав його: «Як тобі на ім’я?» «Легіон!» – відповів той, багато бо бісів увійшло в нього. 31. І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. 32. А було там велике стадо свиней, що паслося на горі. І демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. І він дозволив їм. 33. Вийшли ті демони з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро та й потонуло. 34. Побачивши, що сталося, пастухи кинулись урозтіч і розповіли про це в місті та по селах. 35. І вийшли люди подивитися, що сталось. Вони прибули до Ісуса й знайшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі – і злякались. 36. Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий. 37. Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й повернувся. 38. А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути з ним, але він відпустив його, кажучи: 39. «Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі.» Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.
Після серії уривків про слухання та реакцію на Боже Слово (Лк 8:1–21), Лука пропонує своїм читачам три уривки, які демонструють як Божа сила могутньо діє в Ісусі: Він втихомирює бурю на морі, – й тим виявляє Свою владу над силами природи (8:22–25), потім виганяє демонів з гергесинського біснуватого (стосовно точної назви місця події, див. мої розуми за посиланням внизу тексту), – показуючи в такий спосіб Свою владу над силами зла (8:26–39), а також зцілює кровоточиву жінку та воскрешає єдину дочку начальника синагоги Яіра, – демонструючи владу над хворобами та смертю (8:40–56).
Розповідь про гергесинського біснуватого, який жив у гробах, – для юдейської аудиторії Палестини першого століття, – сприймалася через призму «чистоти» та «нечистоти», оскільки відповідно до старозавітніх законів, дотик до трупа оскверняв людину (Лев 11:24–28; Чис 19:11–16). Для сучасної людини старозавітні закони про «чистоту» та «нечистоту» видаються культурно та історично чужими, однак той факт, що стан чистоти пов’язувався зі святістю сьогодні може бути більш зрозумілий. Про що ж отже йшлося? Насампред слід мати на увазі, що Бог зажди асоціювався з повноцінним та досконалим життям. Відтак, усе що пов’язувалося з життям було дорогою до чистоти, тоді як речі пов’язані зі смертю прирівнювалися з нечистотою. Згідно цієї логіки все те що є здоровим є чистим, а те що не є здоровим і відтак ближчим до смерті є нечистим (напр. кровотеча, хвороби шкіри і т.д.). Схематично це можна представити наступним чином: Бог – життя – святість; гріх – смерть – нечистота. Звідси, думки та дії людини могли також провадити до чистоти, або нечистоти. Подібні закони відносилися і до їжі та тварин й відтак усе це разом мало спонукати ізраїльтян до усвідомлення, що вони є Божим народом – народом святим, який покликаний жити життям гідним людини. Язичницькі обряди, про які згадує Ісая, зображені як поклоніння в гробницях та споживання свинячого м’яса (Іс 65:3–4). Зв’язок між нечистотою та язичницьким чи демонічним поклонінням ідолам, відомий також і для пророчої традиції (Єз 36:25; Ос 8:5; Зах 13:2).
Беручи до уваги вище сказане та факт, що події мають місце в околицях Декаполісу (союз десяти грецьких міст за Йорданом), – слід розглядати історію в Лк 8:26–39, – як подію, яка мала місце в язичницькому контексті.
В цій розповіді згадується дуже багато учасників: Ісус та Його учні; чоловік, що мав бісів; біси – нечисті духи, – загальним числом «легіон» – налічував від 4 000 до 6 000; велике стадо свиней; пастухи; люди, які мешкали в сусідніх містах і селах – загалом населення Гадаринської околиці; домашні та мешканці міста – до котрих був пізніше посланий зцілений чоловік.
Всіх учасників цієї розповіді можна поділити на декілька категорій (які творять між собою певні опозиції), кожна з котрих вибудовує свої значеннєві лінії та певне семантичне поле, через призму котрих Лука майстерно представляє нам значення цієї історії.
Насамперед перед нами є Ісус. Він, на відміну від своїх одноплемінників (євреї цуралися контакту з язичниками, яких через аморальний спосібжиття вважали нечистими), не цурається нікого – приходить в язичницький край; побачивши біснуватого – не чекає його прохання, але велить (Словом) нечистому духові вийти з чоловіка; беручи до уваги тодішні звичаї запитує демона як його ім’я – не тому, що не знає, але щоб почули учні й потім побачили, яку силу має Ісус; дозволяє демонам увійти в свиней, які потім кидаються з кручі – відповідно до єврейських вірувань біси були смертні, й тому учні та багато читачів Луки могли припустити, що в такий спосіб вони були знищені; на прохання мешканців Гадаринської околиці залишає їх; не дозволяє зціленому іти за Собою, але наказує іти розповісти домашнім, що Бог зробив йому.
Інша значеннєва лінія вибудовується навколо чоловіка з міста, що мав бісів: він не володів повністю своїм життям – його мучили тисячі демонів (легіон) й гонили по пустині; не носив одежі й не мешкав у хаті, а в бридких гробах; його в’язали кайданами та ланцюгами й стерегли, а він трощив окови й усе знову повторювалося; коли ж Ісус увійшов у його життя, то насамперед звільнив його від демонів й він «став одягнений та при умі» та захотів відразу піти за Ісусом, але був посланий свідчити тим, які до цього часу не мали для нього місця у своєму житті.
Біси, – число яких було легіон, – витворюють також своєрідну семантичну лінію. Вони постійно мучать чоловіка: позбавляють людського вигляду, змушують жити тваринним життям – ночувати в гробах; гонять по пустинях. Якщо б Ісус не прийшов та не зцілив чоловіка, то демони вимотавши до кінця його волю, в кінцевому результаті привели б його до загибелі, – що дуже чітко видно з того, що сталося зі свиньми. Але найважливіше – вони бояться Ісуса, та коряться Його слову.
Окрему групу становлять пастухи та мешканці Гергесинської околиці. Їхня реакція та певна активність з’являються щойно тоді, коли несподівано заторкнута економічна сторона їх особистого життя. Те, що цей терплячий чоловік був з їхнього міста – не за дуже завдавало їм клопотів. Він «якось жив» (а чи справді жив???), й вони собі спокійно жили. «Пастухи кинулися в розтіч» (дуже сильно та жваво зарухалися), «люди налякалися» (відчули дискомфорт, біль), – загалом усіх огорнув страх, – бо пропали свині. Економічна втрата, а також уявлення, які тоді побутували у греків, – про небезпечність чудотворців, – спонукали їх попросити Ісуса піти, – хто знає як Він ще може порушити їх спокій, та що ще це може їм коштувати. Ситуації в яких свині (чи будь-який інший меркантильний чи економічний інтерес…) важливіші від людей – дуже часто мають місце і сьогодні…
Вкінці залишаються учні, які прибули в цей край з Ісусом, але про них нічого не говориться. В цій історії учні, – як і ми, – які читаємо, чи слухаємо цю розповідь, є свідками цієї надзвичайної події.
Чи готові ми стати на бік Ісуса? Чи в результаті усвідомлення того, ким є кожна людина, спроможні служіння людині поставити пріоритетом нашого життя? Чи багато людей, серед котрих ми живемо, дізнаються від нас, що може і хоче зробити в їхньому житті Ісус, та що Бог для них не пожалів життя власного Сина?
