І прибув він у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм суботнього дня в синагогу й встав, щоб читати. 17. Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, Він натрапив на місце, де було написано: 18. «Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, 19. оповістити рік Господній сприятливий.» 20. А згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на Нього. 21. І Він почав до них говорити: «Сьогодні збулось це писання у вухах ваших.» 22. Всі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст його, й говорили: «Чи ж Він не син Йосифа»? 23. А він казав їм: «Ви певно скажете мені цю приповідку: Лікарю, вилікуй себе самого. Про що ми чули, що сталося в Капернаумі, зроби те й тут на Твоїй батьківщині.» 24. Він же додав: «Істинно кажу вам: Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині. 25. Та Я вам кажу по правді: Багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, як закрилось було небо на три роки й шість місяців, і великий голод лютував по всьому краю, 26. однак, ні до однієї з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту, що в краю Сидонськім, до вдови жінки. 27. Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак, ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана.» 28. Почувши це, всі в синагозі наповнилися гніву 29. і, вставши, вигнали його геть за місто і повели його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути його додолу. 30. Та він, пройшовши серед них, пішов далі.
Розповідь в якій Лука представляє проповідь Ісуса в рідному Назареті, служить своєрідним репрезентативним зразком місії Ісуса серед власного народу, а навіть парадигмою цілого Його служіння. Уривок дуже чітко зображує Божий план для світу та роль Ісуса в ньому. Ця історія також демонструє, як навчання Ісуса відкриває реакції людських сердець на цей Божий план (Лк 2:34–35): тут спостерігаємо цікавість поряд з відкиненням. Опис людської нездатності позитивно відповісти на Божий план, відлунює до послання в кінці старозавітної книги Второзаконня, подібно як і до теми про те, як вибраний народ ставиться до Божих пророків та посланців. Лука ще не раз повертатиметься до цієї паралелі з пророками: сам Ісус в Лк 11:47–51 скаже: «Горе вам, що будуєте гроби пророкам, а це ваші батьки їх убили! 48. Ви так стаєте свідками й даєте згоду вчинкам батьків ваших: вони їх повбивали, а ви будуєте їм гроби! 49. Тому й каже мудрість Божа: Я їм пошлю пророків і апостолів; вони деяких з них уб’ють, а деяких будуть гонити, 50. щоб цей рід відповів за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, 51. від крови Авеля до крови Захарії, забитого між вівтарем і храмом. Так, я кажу вам: Рід цей здасть за те рахубу!»; в сьомій главі книги Діянь Апостолів маємо подібну промову первомученика Стефана.[1]
Слова з книги пророка Ісаї (61:1–2а; 58:6), які Ісус прочитав перед зібраним в синагозі народом (Лк 4:18–19), дуже стисло, але водночас доволі масштабно, окреслюють план Божої місії для людей, який Ісус прийшов сповнити. Що мав на увазі Ісая? Як Ісус хоче сповнити цю місію? В чому врешті полягає ця місія?
Свідомий свого помазання Святим Духом – «Господній Дух на мені» (пор. Лк 3:22) – Ісус підкреслює, що Він і є отим Господнім Слугою з книги Ісаї, Котрий приніс «Добру Новину бідним» – трохи далі в Проповіді на Рівнині Ісус знову скаже подібні слова: «Блаженні вбогі, – бо ваше Царство Боже» (Лк 6:20).[2]
Конкретно, це означає що час Ісуса (месіанський час) – це початок надзвичайних перемін, які торкаються щоденного життя кожної людини. Насамперед йдеться про настання економічної та правової справедливості, бо саме тепер час в якому слід «звіщати полоненим визволення». Благовістується «сліпим прозріння»: прозріння духовне і фізичне; йдеться також про те, що можна було б назвати лікувальним чи терапевтичним правосуддям/ справедливістю. Ісус прийшов також, щоб «випустити пригноблених на волю»: в Його служінні це означає зцілення хворих, прощення гріхів та проголошення етичного вчення, яке промує соціальну та економічну справедливість; в контексті пророцтва Ісаї, ці ж слова означали також відновлення Ізраїля, – повернення народу з полону. Вислів «оповістити рік Господній сприятливий» є цитатою з Іс 61:2, але підґрунтям для нього є навчання про Ювілейний рік з книги Левіт 25:8–17, а зокрема вірш 10 (Вважатимете за святий п’ятдесятий рік, і проголосите волю всім мешканцям краю. То буде ювілей для вас, і кожен повернеться в свою посілість і до роду свого.) – тут знову йдеться про економічну справедливість, оскільки в цей рік прощалися усі борги, а рабів відпускали на волю.
Для багатьох читачів Євангелія завжди існує спокуса надавати цій звільняючій діяльності Ісуса радше духовного чи символічного значення, однак подібно як і пророк Ісая, архангел Гавриїл, Пречиста Діва Марія, батько Йоана Хрестителя – Захарія, Господні ангели поза Вифлеємом, та старець Симеон, – Ісус говорить, про чудові й реальні речі, які стануться для Його сучасників в месіанську епоху, яка почалася з Його приходом (1:32– 33, 54–55, 68–79; 2:10, 25–32).[3]
Не зважаючи на всю унікальність Доброї Новини проголошеної Ісусом, здивування, яке викликали Його слова – «Всі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст Його», – Його односельчани однак «говорили: «Чи ж Він не син Йосифа»? Факт Його людського походження, зростання у всіх на очах у звичайних умовах галилейського села, – стали для людей непереборною перешкодою. Можливо навіть неусвідомлене запитання: «Чи Бог може бути аж так близько до людини?» та правдиві і непопулярні слова Ісуса на зразок тих, які використовували старозавітні пророки, виявилися подібними до хірургічного скальпеля, який пропонує зцілення через розтин загноєних ран умів і сердець. До цього ніхто не був готовий. Більше того, наведений Ісусом приклад язичників, які відповідали вірою на послання старозавітних пророків, зокрема Іллі та Єлисея, викликав таку лють, що перед хвилею захоплені односельці «вставши, вигнали Його геть за місто і повели Його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його додолу». Однак тому що прилюдна місія Ісуса тільки починалася, якимсь чудесним способом «Він пройшовши серед них, пішов далі».
Цей епізод став початком шляху Ісуса, який через Страсті та Розп’яття привів Його до Воскресіння. Однак найважчими були дорога і події, які передували Воскресінню – це був час сповнення Божої волі, непопулярних й не завжди зрозумілих промов та часто дуже негативно трактованих релігійною елітою вчинків. Це був шлях пророка через котрого і в котрому (у випадку Ісуса) Бог відкривав Свою волю та був особливо присутній у світі.
Подібним, хоча й не у повній мірі – бо ж Ісус був не просто пророком – було служіння усіх пророків, які приготовляли час та служіння самого Ісуса Христа. Після Свого Воскресіння в розмові з учнями по дорозі до Емаусу, Ісус сказав до них: «О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в Свою славу?» І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до Нього.» (Лк 24:25–27). Одним з таких пророків був Ілля (з містечка Тішбе у Гілеаді – гориста територія на схід від Йордану, яку заселили племена Манасії, Гада та Рувима), приклад служіння якого навіть серед язичників, сьогодні згадує сам Ісус й котрого пам’ять нині ми літургійно згадуємо.
Ілля був великим пророком чудотворцем, який сповняв своє служіння в часі царювання ізраїльських царів Ахава та Ахазії (IX ст. до Христа) й найбільш відомий через свій спротив язичницькому культові Ваала та вознесінню на небо у вогненній колісниці в кінці свого життя.
Історію його натхненої та стражденної пророчої діяльності можна прочитати в 1 Царів 17 – 2 Царів 2. Його ім’я в перекладі з єврейської на українську дослівно означає «Мій Бог Ягве» (אֱלִיהוּ/ Elijah). Ціле своє життя він присвятив свідченню, що Ягве є єдиним істинним Богом, а ханаанський божок бурі і дощу – Ваал, є просто німим ідолом. Властиво центром його послання, яке було позначене численними чудесами, було намагання донести своїм сучасникам, правильне розуміння того Ким є Бог – Cуверен над сотвореним світом та природніми стихіями, а також справедливий податель найнеобхіднішого усім потребуючим.[4]
Тільки на одне слово та прохання Іллі, Господь стримував, або посилав на землю дощ (1 Цар 17:1–7; 18:41–46), помножував борошно та олію в домі бідної вдови у Сарепті Сидонській (1 Цар 17:8–16), а також воскресив її сина (1 Цар 17:17–24). Будучи помічником убогих, Ілля дуже добре засвідчував ким є Бог якому він служить. В той сам час ідолопоклонство викликало в нього огиду та спонукало до дуже гострих дій – пророк власноручно знищив 450 пророків Ваала (1 Царів 18:20–40), що в свою чергу стало для нього постійною загрозою для життя, оскільки цар Ахав та його дружина Єзавель, як і пізніше їх син Ахазія, шукали пророка, щоб звести його зі світу (1 Цар 19:21; 2 Цар 1).
У Святому Письмі спостерігається досить помітна паралель між особами Іллі та Мойсея: обоє удостоїлися пережити унікальну зустріч з Богом на горі Хорив (інша назва цієї гори – Синай; Вих 24:9–18; 33:18–23; 34:29–35; та 1 Цар 19:11–18); обоє розділяли води: Мойсей – Червоного Моря у Вих 14:15–31, а Ілля – Йордану в 2 Цар 2:8; обоє залишили після себе учнів, які продовжили їх справу: Мойсей – Ісуса Навина (Вих 17:8–16, багато інших текстів у Пятикнижжі та ціла книга Ісуса Навина), а Ілля – Єлисея (1 Цар 19:19–21 та інші тексти в 2 Царів). Обоє – Мойсей та Ілля, які представляли основу Старого Завіту – з’явилися Ісусові в часі Його переображення на горі (Мт 17:3–8; Мк 9:4–8; Лк 9:30–36).[5]
На додаток до свого чудотворного діяння над силами природи, Ілля мав також особливу здатність зникати та появлятися (1 Цар 18:7–12; 2 Цар 2:1–12). Найвідомішою ілюстрацією цього було вознесіння Іллі на небо у вогненній колісниці (2 Цар 2:1–12). Отже Ілля не помер, а був взятий на небо. Більше як 400 років після цієї події пророк Малахія отримав слово від Господа, в якому містилася обіцянка: «Ось я пошлю вам Іллю пророка перед приходом дня Господнього, великого і страшного. І він наверне серце батьків до дітей і серце дітей до батьків, щоб я, прийшовши, не побив землі прокляттям.» (3:23–24). Цей текст завершує Старий Завіт. Перегорнувши кілька сторінок далі в Євангелії від Матея ми зустрічаємося з особою Йоана Хрестителя. І тут очевидно не йдеться про якусь реінкарнацію – Господній Хреститель просто діє в дусі та силі Іллі. Сам Ісус в Євангеліях від Матея та Йоана стверджує, що Іллю не слід чекати буквально – той про кого говорив Малахія вже прийшов в особі Йоана Хрестителя (Мт 11:14; Йо 1:19–25), який зображений як той хто готує дорогу для Господа (Мт 3:2–3), носить мантію (Мт 3:4) та говорить про Господа суду (Мт 3:10–12), що разом відлунює до тієї особи Іллі, яка нам знайома зі сторінок 1 – 2 Царів та з пророцтва Малахії 3:23–24. Сподівання на буквальний прихід Іллі в Ізраїлі видно також і в текстах про Месіанство Ісуса (Мт 16:13-14: Ісус спитав своїх учнів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» Ті відповіли: «Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.») і в запитаннях самих апостолів (Мт 17:10-12: Учні його тоді спитали його: «Чому то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?» Він відповів їм: «Ілля прийде й усе приведе доладу. Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не пізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Чоловічий має від них постраждати.») і в розповідях про Страсті Ісуса – коли Ісус закликав до Бога, його кати думали, що Він кличе Іллю (Мт 27:46–49; Мк 15:34–36).[6]
Попри ореол, яким була оточена особа Іллі в часі формування Нового Завіту, життя цього пророка не було легкою прогулянкою. Його життєвий шлях з одного боку сповнений, унікального досвіду Бога, надзвичайних чудес та поваги серед вірних Богові людей. Проте, з іншого боку, – це дорога повного зречення, надзвичайної аскези, великої відваги, постійних небезпек для життя, вигнання, самотності, виснаження, і навіть спустошення та певного розчарування. Його досвід та розуміння Бога і як наслідок саме свідчення Господа в щоденному житті були, «звичайним» життям Божого пророка, яке мало свою особливу ціну. По суті він був просто одним з тих великих людей, які самі не знаючи цього, приготовляли прихід Бога до людей в Христі Ісусі, для того, щоб кожна людина на землі почула слова Христа: «Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, 19. оповістити рік Господній сприятливий.» (Лк 4:18-19).
Життя
Іллі записане у Святому Письмі для того, щоб дати нам приклад справжнього життя
і показати, що з Богом і по-божому є можливо жити навіть тоді, коли все навколо
виглядає найменш сприятливим для цього та що Бог є завжди вірний Своїм людям.
[1]Bock D. L., Luke Volume 1: 1:1-9:50. Grand Rapids, Mich. : Baker Books, 1994 (Baker Exegetical Commentary on the New Testament), – Р. 394
[2] Проповідь на Рівнині в Луки 6:20-49 є паралельною до Нагірної проповіді в Матея 5–7. Ймовірно Ісус вийшов на гору і став на рівнім місці, – це пояснює різні назви в євангелистів на означення тієї самої проповіді.
[3] Gundry R. H., Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanation with A Literal Translation, Baker Academic 2010, – Р. 239
[4] Balogh A., Elijah the Prophet. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (electronic edition)
[5] Balogh A., Elijah the Prophet. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (electronic edition)
[6] Balogh A., Elijah the Prophet. In J. D. Barry, D. Bomar, D. R. Brown, R. Klippenstein, D. Mangum, C. Sinclair Wolcott, … W. Widder (Eds.), The Lexham Bible Dictionary. Bellingham, WA: Lexham Press 2016 (electronic edition)