А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. 29. Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. 30. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся. 31. І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само.32. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. 34. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. 36. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.
Уривок Лк 6:27 – 36 (для кращого розуміння, текст Євангелія цієї неділі – Лк 6:31–36 слід читати в трохи ширшому контексті) є частиною Проповіді Ісуса на рівнині, яка відображена в Євангелії від Луки в 6:17 – 49 (вона є паралельна до Нагірної проповіді в Матея 5 – 7). Сам уривок має дуже цікаву структуру. Два перші та передостанній вірші, служать своєрідним смисловим обрамленням для навчання Ісуса, яке Лука представляє в цьому уривку. В Лк 6:27 – 28 читаємо: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають». Далі, в дуже структурований спосіб, Ісус роз’яснює сказане в цих двох віршах і знову в трохи зміненій формі повторює те, що було висловлене на самому початку: «Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних» (Лк 6:35). Останній вірш служить підсумком цілого уривку: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний».
Таким чином слова Ісуса висловлені в цьому уривку – є радикальним закликом до наслідування самого Бога в найбільш повній та можливій формі. Кожен Ізраїльтянин від найдавніших часів і по сьогодні починає свій день словами т. зв. молитви «ШЕМА» (в перекладі з єврейської на українську означає «Слухай»): «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. 5. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор 6:4 – 5). В книзі Левіт серед заповідей т. зв Кодексу святості (Лев 17 – 26) є ще інший наказ: «Не будеш ненавидіти брата твого в твоїм серці; докориш щиро ближньому твоєму, щоб не взяти на себе його гріха. 18. Не будеш мститися і не будеш злопам’ятним супроти твоїх земляків. Любитимеш ближнього твого, як самого себе: я – Господь» (Лев 19:17 – 18). Лука починає Проповідь на рівнині словами Ісуса, які служать своєрідним відсиланням до двох вищенаведених старозавітних уривків – це підкреслено словами «ви що слухаєте» та «любіть». Євангеліст Матей, насамперед, розглядає Нагірну проповідь Ісуса, як заклик до Ізраїлю (кажу насамперед, оскільки звертається також до учнів Ісуса – Нового Ізраїлю – Церкви) – бути Ізраїлем[i] – справжнім народом Божим – Світлом для язичників; Сіллю, – щоб через приклад власного життя зберігати світ від зіпсуття. Лука, будучи за походженням язичником, відразу більш універсально, поширює цей заклик та вимоги проповіді Ісуса на кожну людину.
Обоє євангелістів проте, кидають виклик своїм читачам : «Ісус хоче, щоб ви вийшли далі поза межі заповідей Старого Завіту, й розширили горизонти свого уявлення про людей, та радикалізували чистоту власної поведінки та почуттів у відношенні до інших!».
Відколи Ісус став людиною, – одним із нас, – словами засвідченими в Євангеліях, Він закликає усіх переосмислити наші уявлення про людину, та як результат – своє ставлення до всіх без винятку людей загалом. Ісус пригадує нам дуже прості, але водночас фундаментальні речі – ми покликані бути подібними до свого Отця.
Бог, який об’явився нам в Ісусі Христі – «Господь милостивий та щедрий» (Як 5:11).
Він – «Отець усякого милосердя і Бог
усякої втіхи» (2 Кор 1:3). Апостол Павло каже, що «через це Боже милосердя, ми покликані віддати себе як жертву живу,
святу, приємну Богові: богослужбу від нас розумну, та не вподібнюватися до
цього світу, але перемінюватись обновленням нашого розуму, щоб переконуватиися, що то є воля Божа, що добре,
що вгодне, що досконале» (Рм 12, 1 – 2). Рівно ж, Бог – про якого говорить
Біблія – є Бог Святий та Отець усіх людей. В нагірній проповіді Ісус закликає: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5, 48).
Апостол Петро повторює цю вимогу іншими словами: «Підперезавши стан вашого ума, тверезі, надійтеся повнотою на благодать,
що вам буде принесена в об’явленні Ісуса Христа. 14. Як слухняні діти, не
потураючи колишнім вашим похотям, як то було за вашого незнання, 15. але як
той, хто вас покликав – святий, так само й ви самі усім вашим життям станьте
святі, 16. написано бо: «Ви будете святі, бо я святий» (1 Пт 1:13 – 16).
Тому, за словами Павла з послання до Ефесян, в якому йде мова про відвічний
Божий задум об’єднати у Христі все небесне і земне (пор. Еф 1:10), «усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять
бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. 32. Будьте, натомість, добрі один до одного та
милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф 4:31 –
32). Натомість «будьте послідовниками
Бога, як любі діти, 2. і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і
видав себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху» (Еф 5:1 –
2).
[i] Ця думка дуже аргументовано представлена в Wright N.T. JESUS AND THE VICTORY OF GOD. Christian origins and the questions of God. vol 2, Fortress Press 1996, p.288 і далі
