А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. 29. Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. 30. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся. 31. І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само.32. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. 34. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. 36. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.
Уривок Євангелія в Лк 6:27-36 є частиною Ісусової на Проповіді Рівнині, ширша версія котрої в Євангелії від Матея відома під назвою Нагірної проповіді (5:1-7:27). Подібно як і Матей, Лука починає цю проповідь заповідями Блаженств (6:20-22) й закінчує притчею про два будинки: один з них збудований на піску, а інший на камені (6:46-49); будинок на камені символізує учнів, котрі слухають і виконують слова Ісуса, й навпаки, той що збудований на піску, означає тих хто слухає та знає навчання Ісуса, але не виконує його.
Яке ж тоді значення слів Ісуса в Лк 6:27-36? Як реагувати на ці досить радикальні вимоги?
Перше, що дуже важливо мати на увазі, це те, що увесь перелік настанов говорить про те яким є Бог в якого ми віримо та який спосіб життя повинен випливати з цієї віри. Все життя Ісуса було виявом надзвичайної щедрості та милосердя для всіх хто цього потребував. Ісус також постійно розповідав про унікальну, навіть по людськи “марнотратну”, любов свого Отця (пор. Лк 15), котру Він дуже добре знав й на котру закликав також щедро відгукнутися вірою. Навіть тоді, коли Ісуса очорнювали та били, Він прощав та молився за винуватців (Лк 23:34, 43). Ця любов без докорів, закидів та лукавства, була звернена не тільки до Його учнів, але й до ворогів. Ісус був справжнім воплоченням Бога, про котрого Він говорив.
Другим важливим моментом є той факт, що ці заклики насправді є дуже прості. Їх простота, ясність, щирість та чіткість легко запам’ятовується.
Третьою й останньою характеристикою цих слів є те, що нам дуже важко зреалізувати їх у житті. Чисто по людськи їх виконувати часто навіть не вигідно. Однак тільки виконання цих слів, цієї простої дорожньої карти нашого життя, може зробити з нас справжніх людей, – тих хто в дійсності є доньками й синами Небесного Отця. Для того, щоб їх почати реалізувати, потрібно повірити в їх важливість та основоположну вартість для людської цивілізації, потрібно довіритись Богові Творцеві та Відкупителеві, котрий поставив Закон Любові наріжним каменем існування Всесвіту. В практичній площині, наприклад у світлі останніх (й на жаль вже чи не перманентних) фейсбучних баталій, для нас християн це означає перейти від мови ультиматумів, заяв та відкритих листів до мови любові, порозуміння, запрошень до дружнього діалогу, зустрічей, обговорень, спілкування та приязного роз’яснення суті християнства. Тільки через таке смиренне свідчення любові Отця, котра щедро переливатиметься через моє і твоє серце, зможемо дати раду як з усталеними стереотипами й кліше витвореними совєтською ідеологічною машиною, так і з, – спровокованою ганебною поведінкою чи відсутністю автентичного свідчення споміж нас християн, – секуляризацією та філософією гедонізму й релятивізму. Тільки живий досвід Бога та справжнє, щире свідчення пройняте любов’ю Христа, може давати серйозні відповіді на тривожні виклики сучасності й зцілювати суспільні та особисті рани, а також продемонструвати унікальну вартість для світу слів сьогоднішнього Євангелія.
