Євангеліє на Утрені (Йо 10:9-16)
“Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько! 10. Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали. 11. Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. 12. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, – бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. 13. Бо він – наймит і не турбується вівцями. 14. Я ж – добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. 15. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. 16. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, – і буде одне стадо й один пастир!
Євангеліє на Літургії (Лк 6:17-22)
Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18. Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. 20. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: «Блаженні вбогі, – бо ваше Царство Боже. 21. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради.
Найбільшою трагедією в історії Ізраїлю до приходу Христа, був Вавилонський полон. Ця страшна акція руйнування міста Єрусалиму та його Храму, як центру релігійного життя, а потім і виселення більшості населення до Вавилону, відбулася в два етапи: в 597 році до Хр. була виселена перша частина мешканців Єрусалиму, а в 587 р. депортована решта народу, а також відбулося знищення міста і Храму. Саме в часі цієї першої депортації приблизно в 593 р. до Хр. починає проповідувати пророк Єзекиїл, слова котрого пізніше були записані в одній з книг СЗ, яка носить його ім’я. Єзекиїл намагається розповісти своїм одноплемінникам про Божу вірність до Ізраїлю й всіх святих людей, та що Божі задуми чи то через суд чи через благословення є ті самі: щоб Його люди прийшли до пізнання, що Він є Господь. Спочатку в главах 1-33 Єзикіїл проголошує грізні перестороги про майбутнє Ізраїлю та його сусідів, але пізніше, коли народ уже вивезений до Вавилону, в 34-48 главах ми чуємо втішну звістку про духовне та національне відродження: хоч Єрусалим і Храм зруйновані, а люди депортовані, надія залишається.
Пророцтва Єзекиїла були дуже важливі для його сучасників. Їх мова була цілком зрозуміла людям того часу. Сповнення пророцтв не розглядалося як одноразовий акт, але як процес. Завдання Єзекиїла полягало в тому, щоб нести звістку надії в час, коли всяка надія вже зникла та вселити впевненість у завтрашньому дні, саме тоді коли здавалося, що життя вже втратило свій сенс.
Цікаво, що цю секцію потіхи та надії, пророк починає з викриття лжепастирів Ізраїлю. У Біблії народ Божий часто алегорично зображується у вигляді стада овець. В 34-й главі Єзекиїл викриває пастирів, – тобто духовних та політичних провідників Ізраїлю, за їх користолюбство та нехтування інтересами своєї пастви. Пророк різко підкреслює, що одні вівці розжиріли за рахунок інших, тобто йдеться про те, що значна частина т. зв. еліти придбала своє багатство неправедним шляхом, утискаючи і пригнічуючи бідних і слабких. Страшна криза, в котрій опинився Ізраїль криється зокрема і в ганебній діяльності провідників. Єзекиїл попереджає цих самозакоханих та самовпевнених осіб, що справедливість таки буде відновлена. Ці застереження, відтак змінюється звісткою надії (вв. 21-24). Господь не просто врятує Свою паству, але і дасть їй як пастиря раба Свого Давида і укладе з ними мирний договір-союз. Ім’я Давида тут, як і в інших пророцтвах, вжите символічно – це аж ніяк не означає, що цар Давид буквально воскресне і буде царювати. Мова насамперед йде про те, що майбутній цар володітиме атрибутами свого прототипу Давида, того, на кого Господь вилив Свої благовоління і хто переміг ворогів Ізраїлю.
З Нового Завіту ми знаємо, що це пророцтво сповнилося у Христі, котрий є ідеальним Пастирем та Царем. Саме Ісус Христос, переміг найбільшого ворога не тільки Ізраїлю, але й усього людського роду – диявола, й дарував нове життя своїй пастві, ціною власного життя. Саме Господь Ісус є Добрим Пастирем, котрий прийшов, щоб ми мали повноту життя.Усі слова та діяння Ісуса записані в Євангелії, віддзеркалюють Його серце, думки та прагнення. В них ми відчитуємо Божі бачення та ставлення до кожної людини. Кожна людина на землі може відчути на собі зцілюючий дотик Божої благодаті через прийняття Св. Тайн та слухання Слова. Сьогоднішнє Євангеліє запевняє, що прагнення й намагання кожного воліючого звільнитися від своїх тягарів (недуг духовних та тілесних) увінчаються успіхом, щойно він стане ближче до Ісуса, довіриться Йому та торкнеться Його. В цьому контексті, слова Блаженств є не просто словами потіхи, але відображаючи Боже мислення та бачення нашої дійсності, служать викликом для всіх котрі здійснюють будь-яке служіння для спільноти.
Саме у контрасному світлі пророцтв Єзекиїла 34 та Йо 10 можна краще зрозуміти постать, Св. Отця Миколая. Довга і вдячна пам’ять про його милосердне та співчутливе служіння, дуже виразно вказує на те, який образ пастиря він зреалізував у своєму житті. Св. Миколай мав досить серйозні обов’язки у Церкві – поміж багатьох важливих звершень, навіть брав участь у Нікейському Соборі 325 року, однак саме на прикладі його великого співчуття та милосердя ми змалку виховуємо своїх дітей. Напевне приклад життя цього світлого чоловіка, дуже ненав’язливо і просто відкриває перед нами Таїнство Божої Любові в пастиському служінні Христа, а відтак дуже делікатно та не вимушено пропонує надзвичайно важливі рецепти, котрі можуть стати в чудовій пригоді всім тим, котрі сьогодні здійснюють різні важливі служіння та шукають способів для ефективної розв’язки багатьох важливих суспільних, релігійних чи політичних питань.
