Аж ось один приступив до нього й каже: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» 17. Ісус сказав до нього: «Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.» 18. «Яких?» – питає його. А Ісус до нього: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, 19. поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.» 20. Каже юнак до нього: «Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?» 21. «Якщо хочеш бути досконалим», – сказав Ісус до нього, – «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» 22. Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. 23. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: «Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. 24. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.» 25. Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: «Хто ж тоді може бути спасенний?» 26. Ісус глянув на них пильно й мовив: «У людей це неможливо, Богові – все можливо.»
Сьогодні запрошую разом перейтися текстом недільного читання Євангелія від Матея[i].
Звертання до Ісуса «Учителю» випереджає слова Ісуса про самого себе «Один бо у вас учитель» (23:8).
В книзі Левіт є слова «Тож пильнуйте мої закони і мої ухвали; а тому, хто їх виконує, дають життя. Я – Господь!» (18:5) – тут йшлося про процвітаюче теперішнє (земне) життя. В цьому ж уривку, чоловік запитує Ісуса про вічне життя.
У своїй відповіді Ісус переключає увагу цього, на перший погляд, ревного чоловіка, з «добрих речей» на «добру особу» – Бога. В наступній главі притча про виноградик розповідає про Бога, як про доброго Господаря (Мт 20:1–16), а у висловлюваннях у попередній главах Ісус вказує на себе самого, як на «Господаря» (10:25; 13:27). Відтак слова Ісуса «Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог)» (в. 17) запрошують цього чоловіка розпізнати в Ісусі когось більшого ніж просто «учителя» – єдиного кого можна питати про «добре» для вічного життя та Того, котрий може давати накази на зразок «Додержуй заповідей» (в. 17).
Теперішній час ужитий у розповіді та відсутність сполучників між відповіддю Ісуса та черговим запитанням цього молодого чоловіка (юнака – в. 22), вказує на його запал та прагнення як найшвидше дізнатися, які заповіді слід виконувати. Ісус перераховує заповіді з другої частини Декалогу, які окреслюють між людські стосунки (Вих 20:12–16; Втор 5:16–20) додаючи з поза Декалогу заповідь любові ближнього (Лев 19:18). Серед перелічених заповідей, Ісус не згадує заповіді про пожадання (9 і 10), котрі окреслюють внутрішні бажання людини: можливо Ісус пропускає ці заповіді тому, що частково хоче залишити відкритими двері для особи, яка сказала «Все це я зберіг змалку», частково тому, що здобуття багатств інколи приходить ціною втрати міжособистісних стосунків, частково тому, що планує пізніше сказати своєму співрозмовникові: «Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» (в.21).
З тим самим запалом (Матей знову не вживає сполучників) юнак стверджує і зразу ж запитує: «Все це я зберіг змалку. Чого мені ще бракує?» (в.20). Запитання «Чого мені ще бракує?» акцентує для Матея та його аудиторії брак більшої праведності, яка потрібна, щоб увійти в Царство Небесне: «Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарасеїв, не ввійдете в Царство Небесне.» (Мт 5:20).
На цей раз досить раптово відповідає Ісус: «Якщо хочеш бути досконалим», – сказав Ісус до нього, – «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» (в. 21). Заклик «бути досконалим» відлунює до слів Ісуса в Нагірній проповіді: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5:48). В контексті Нагірної проповіді цей заклик стосується любові. Іншою конотацією досконалості в Євангелії є зрілість (супровідна обставина досконалості).
Інакше кажучи, брак досконалості, – зрілості, – означає відсутність учнівства, – простого і справжнього учнівства. Матей ніколи не розділяє справжнє учнівство на якісь рівні. Євангеліє також ніколи не представляє досконалість (коли йдеться про людей) як абсолютну безгрішність, але завжди має на увазі помітну відданість певному способу життя та поведінки.
Фігура мови «скарб на небі» означає просто «вічне життя».
«Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно» (в. 22). «Слово» – відлунює до зерна в притчі про Сіяча (13:19–23; пор. також 7:24,26,28; 15:12; 19:1,11). Нажаль це слово впало не на добрий ґрунт. Фраза «відійшов смутний» (в. 22)творить контраст зі закликом Ісуса «Іди за мною» (в. 21). Слова «мав бо велике майно» (в. 22) ілюструють сказане Ісусом в Нагірній проповіді «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце.» (6:21 пор. також 6:24; 19:23–24). Відхід молодого чоловіка від Ісуса творить ще один смисловий контраст з розповіддю про дітей, котрі приходили до Ісуса (Мт 19:13–15), яку Євангеліє представляє відразу перед розповіддю про цього юнака.
Наступні слова Ісуса в Мт 19:23–26, а головно вислів «Істинно кажу вам» підкреслюють трудність для багатої людини увійти в Царство – вічне життя (Мт 19:16–17). Вказуючи на осіб, які прив’язані до багатств Ісус навіть вживає іронічну гіперболу, котра підкреслює драматичність ситуації: «Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство» (в. 24).
Згідно навчання деяких книг Старого Завіту (Втор 28:1–14; Йов 1:10; 42:10; Прип 10:22), багатство поєднане з побожністю вказувало на Божу прихильність. Тепер апостоли дуже добре зрозуміли, що стара парадигма «багатство свідчить про Боже благословення» вже не працює, й тому поставили тривожне запитання: «Хто ж тоді може бути спасенний?» (в. 25). Цей вислів означає те саме, що «увійти в Царство чи вічне життя».
«Ісус глянув на них пильно й мовив: «У людей це неможливо, Богові – все можливо.» (в.26). Колись Господь запитав Авраама «Хіба для Господа є щось трудне?» (Бут 18:14). В цьому місці Ісус підкреслює, що божа сила робить те, що не можливе в людей. Бог може не тільки спасти багату особу, але й зробити усе, що Він тільки забажає. Дуже важливо розуміти, що тут Ісус не відповідає на запитання хто може спастися, але вказує апостолам на Того, Хто може спасти, тому, що Він є Всемогутній.
Підсумовуючи можна сказати, що в цьому Євангелії йдеться про прості й фундаментальні істини: важливі не тільки наші зовнішні вчинки, але і їх внутрішня мотивація; бути учнем Ісуса – означає намагатися жити любов’ю, й в такий спосіб просто ставати зрілою особою; важливо розуміти, що вічне життя це невимовний дар Бога для усіх без винятку людей; Бог є більшим ніж усі наші недомагання й єдиний може зробити те, що є неможливим для людей. Врешті Бог в якого ми віримо – це Бог неможливого, Бог великих і чудових несподіванок, який закликає нас до простоти серця, відданої довіри, а відтак і справжньої свободи, щоб бути здатними приймати Його незліченні дари. В цьому і полягає Добра Новина…
Яким
з цих підсумків наважимося/ спробуємо поділитися з іншими в робочому ритмі
наступного тижня?
[i] Думки основані на Robert H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by Verse Explanations with a Literal Translation, Baker Publishing Group 2010. рр. 84-85
