Коли настав уже вечір, – тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою, 43 . – Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. 44 . Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45 . Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; 46 . а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; 47 . Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено. 16, 1 . Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. 2 . Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, 3 . та й говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» 4 . Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, – був бо дуже великий. 5 . Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, – і вжахнулись. 6 . А він до них промовив: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. 7 . Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.» 8 . І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.
Останній вірш читання Євангелія цієї неділі говорить про страх, який пережили жінки, які ввійшли до пустого гробу.
Є різний страх. Страх Никодима, який з огляду на негативне ставлення юдейської верхівки до Ісуса, приходив до Нього вночі. Страх Ірода Антипи, який стративши Йоана Хрестителя, почув про чуда Ісуса, й збентежений думав, що це Йоан воскрес із мертвих. Страх первосвящеників, книжників та фарисеїв, які в словах та діях Ісуса бачили виклик для своїх слів та дій, – й тому вирішили його просто позбутися. Страх Пилата – втратити владу, якщо не піде на зустріч релігійній еліті Ізраїлю та не віддасть наказу про розп’яття Ісуса. Страх первосвященика Кайяфи – втратити “нагріте місце” (історики кажуть що він був при влади близько 30-ти років, – і то не зважаючи на те, що римляни дуже часто міняли первосвящеників, які мусіли їм платити за ці місця). Страх Петра – бути впізнаним учнем Месії – невдахи. Страх апостолів, як вияв інстинкту самозбереження в часі схоплення Ісуса…
Впродовж історії людства дуже багато тиранів діяли не через надмір сили, але саме через страх. Це ми спостерігаємо й сьогодні. Страх корумпованої та кримінілізованої української еліти втратити награбоване, призвів до смерті сотень невинних людей. Страх змін в Україні, корумповані та просякнуті імперською, тоталітарною ментальністю російські еліти, – сприймають з такою ненавистю, що це спонукає їх до нечуваних аморальних, анти людських та анти-Божих кроків та дій. Через таку “діяльність” одних і других вище названих представників олігархічно-кримінальних рудиментів совєтської епохи, кожен з нас, тих кого болить серце за Україну, впродовж останніх пів року живе в перманентній напрузі й переживаннях, в котрі час до часу пробують пробиватися стани страху та тривоги…
Однак ми не повинні дозволити, щоб такі відчуття нас паралізували. Євангелисти розповідають, що коли демони зустрічалися з Ісусом то в страсі перед Його могутністю кричали й просили, щоб залишив їх у спокої. Каліки, прокажені, грішники, які з вірою відкривалися на нове Життя, джерелом якого був і є Ісус, – від станів відчаю і страху переходили у стан неймовірного позитивного здивування, захоплення, радості, Божого “страху” та благоговіння перед Тайною Божого життя, яке було так несподівано їм дароване…
Марко розповідає, що жінки втекли від гробу пройняті страхом та трепетом. Проте це був інший страх,- навіть не страх, а радісний трепет і благоговіння, яке переводить страх через місток здивування до радісного усвідомлення, що Ісус вчинив саме те, що перед тим мінімум тричі заповідав своїм учням та апостолам: “Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; 34 . і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб’ють, він же по трьох днях воскресне” (Мр 10:33-34; пор. також Мр 8:31; 9:31). Марко наводить багато інших прикладів, котрі свідчать, що Ісус говорив про воскресіння багато разів впродовж трьох років свого прилюдного служіння. Однак для багатьох все це було не зрозумілою таємницею, – інші ж просто не вірили в подібні речі. Саме до такої другої категорії (садукеїв) Ісус одного разу сказав: “Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте Письма й Божої сили? 25. Бо як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж виходять, а будуть як ангели на небі. 26. А про мертвих – що вони воскреснуть – хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: Я – Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова! 27. Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся” (Мк 12:24-27).
“Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали” (Мк 16:6). Воскресіння Христове завжди було, є і буде центральною і головною подією християнства. Цей унікальний факт є не просто великим чудом, чудесним поверненням закатованого Вчителя до життя, а саме установчою подією християнства як такого. У словах ангела при гробі містяться три абсолютно фундаментальні істини християнства. Перша – це те, що Ісус, розп’ятий і померлий на хресті, воскрес із мертвих і смерть над ним більше не панує(Рим 6:9). Друга істина та, що Христос – Живий (пор. Лк 24:5) не просто у розумінні біологічного життя, а саме Живий з великої букви, як Творець і Джерело життя усього світу. Саме як такий Він воскрес із мертвих у силі Отця і оживив зі собою все людство і увесь світ. Справжнє значення воскресіння Христового для нас незмірно перевершує просто сам факт повернення до життя вбитого ворогами Ісуса з Назарету. Це подія есхатологічна, зміст і ефект якої є одноразовим і вічним: Христос воскрес не так, як воскресав Лазар (Йо 11:1-44), чи син вдови з Наїну (Мк 5:21-43). Його воскресіння – це входження у повноту належного Йому божественного буття і благодатне “розпромінення” цього буття на все творіння. По-третє, жінки-мироносиці шукають цього Живого як розп’ятого, – між мертвими (як сказано в Луки 24:5). З огляду на есхатологічний контекст цієї сцени, приходить на гадку, що під мертвими слід розуміти не просто тих, хто помер до Ісуса, а всіх людей світу, яких Він оживив. “У Ньому було життя, і життя було світлом людей. І світло в темряві сяє, і темрява Його не поглинуло” (Йоан 1:4-5)
Коли сьогодні страх пробує запанувати над нами, ми як християни повинні повертати свій розум і серце до роздумів про значення унікального факту в історії існування вселенної, яке стало також нашим привітанням у пасхальному часі: “Христос Воскрес!” – “Воістину Воскрес!” На жаль ми не завжди або не до кінця усвідомлюємо значення цього факту і його наслідків для нашого власного життя. Якби ми усвідомлювали, що Господь безповоротно переміг диявола, гріх і смерть, вірили у те, що труднощі, терпіння і випробування тимчасові і безсилі проти християн, що Царство Боже вже панує між нами, тоді наше життя, навіть у цей складний період виглядало б цілком по-іншому.
Чи ми приймаємо Великдень як щось давно відоме і звикле, а чи нас приголомшує небувалість і новизна Божого діяння? Що кожному з нас особисто відомо про Воскреслого Владику? Куди Він іде тепер, випереджуючи нас? Яку місію покладе на нас сьогодні, щоб ми несли “Добру Новину Царства” до всіх кінців землі?
