А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, – а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: “Мир вам!” 20. Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. 21. І ще раз Ісус їм каже: “Мир вам!” Як мене послав Отець, так я посилаю вас.” 22. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: “Прийміть Духа Святого! 23. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються.”
24. Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. 25. Тож повідали йому інші учні: “Ми Господа бачили.” Та він відрік: “Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!” 26. По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: “Мир вам!” 27. А тоді промовляє до Томи: “Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!” 28. І відказав Тома, мовивши до нього: “Господь мій і Бог мій!” 29. І каже йому Ісус: “Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!”
30. Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очу своїх учнів. 31. А ції – списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в його ім’я.
Текст Йоана 20:19-31 містить три важливі складові: розповідь про появу Ісуса апостолам в котрих страх змінюється стрімкою радістю (вв.19-23), розповідь про появу Ісуса Томі, й як результат його навернення та визнання Ісуса Богом (вв.24-29), та підсумкове означення цілі написання Євнгелія від Йоана взагалі (вв.30-31). Глибина символіки та унікального значення змісту кожної деталі у всіх трьох сегментах читання Євангелії цієї неділі, унеможливлює детальніший аналіз не тільки у форматі дописів цього блогу, але й унаочнює перед нами такі унікальні моменти історії спасіння, “нитки” від котрих поєднують між собою сотворення та нове творіння; надають сенсу усьому що існує, й відкривають перед нами історію світу, котру можна передати кількома словами з унікальним смисловим та історичним (драматичним та героїчним) наповненням: Сотворення – гріхопадіння – Ізраїль – Христос – Церква / дія Св. Духа / Нове Творіння.[i]
Відколи вийшла книга Н. Т. Райта про воскресіння Ісуса (котру я мав чудову нагоду простудіювати в часі однієї з літніх відпусток), кожного року у воскресному часі я повертаюся до неї, щоб з її допомогою краще заглиблюватися в основоположне таїнство християнства. Один з фрагментів цієї книжки подаю нижче, як лінзу за допомогою котрої оживає глибинне значення уривку з 20-ї глави Йоана.
“Від самого початку, з очевидним посиланням на Бут 1:1 Йоан проголошує, що його книга говорить про нове творіння в Ісусі. В 20-й главі він повторює це твердження, підкреслюючи, що Пасха відбулася “в перший день тижня” (20:1,19; коли Йоан виділяє подібні твердження, можна не сумніватися: він хоче, щоб це помітив читач).
На шостий день сотворення була створена людина на Божий образ; на шостий день останнього тижня життя Ісуса, згідно Євангелія від Йоана, Пилат проголошує: “Це людина!”
Сьомий день – це день спокою Творця; у Йоана в цей день Ісус спочиває у гробі.
Пасха – це початок нового творіння. Це ж підсилюють теми світла і життя. “У ньому було життя, і життя було – світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява” (1:4-5). А в 20-й главі Марія приходить до горобу, поки ще темно, і відкриває нове світло і нове життя, котрі перемогли морок.
Пролог (Йо 1:1-18) продовжує описувати місця, все ще занурені в морок: Слово приходить “до своїх, і свої його не прийняли”, але тим, хто прийняв Його, була дана влада стати дітьми Бога Творця. А в 20-й главі ми знаходимо двері, замкнені зі страху перед ворожими юдеями, але маленькій групці тих, хто “прийняв Його”, вперше кажуть, що Бог Творець є їх Отець, їх Бог (20:17; до цього моменту Ісус говорив просто про “Отця” або про “Мого Отця”). Тепер вони самі по собі стали дітьми Отця.
Читаючи 20-ту главу у світлі Прологу, ми можемо побачити, що смерть і воскресіння Ісуса разом здійснюють для учнів те нове народження, про яке йшлося в 1:13 і 3:1-13. І нас не здивує, що Ісус потім дихає на учнів, передаючи їм свого Духа, як ГОСПОДЬ вдихнув свій Дух в ніздрі людини в Бут 2:7.
Те що відбувається з людьми Ісуса вказує на те, хто такий Ісус: Слово, котре стало плоттю (1:14). Цей вірш, найвища точка Прологу, має величезне значення для Йоана: Слово, котре було з єдиним Богом, й само ідентичне Богові, тепер навіки стало також і плоттю. Тут не мається на увазі, що плоть потім знову перетворилася просто в Слово і дух. Воскресіння має сенс для Йоана саме тому, що він, по своїй суті, богослов творіння. Слово, котре завжди була тією точкою, в котрій сходяться Творець і творіння, тепер, у воскресінні, стало тією точкою, де подібним чином сходяться воєдино Творець і нове творіння.
Це дозволяє зрозуміти, як ісповідання Томи перегукується з 1:18 (Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив). Відкрито виражена в Пролозі висока христологія, тут досягає своєї кульмінації: ніхто ніколи не бачив єдиного істинного Бога, крім “єдинородного Бога”, який Його явив і показав світові, хто Він є. В інших частинах Євангелія ми даремно шукатимемо персонажа оповіді, який би це так глибоко усвідомив. Ісус по-різному “відкриває Свою славу” учням, але жодна з їхніх реакцій не відображає того, що сказано в 1:18.
Це триває до пасхальних подій. Роуен Вільямс, вслід за Уесткоттом, припустив, що ангели по обидва боки гробниці виконують функцію, подібну до тієї, котру сповняли херувими на кришці ковчега Завіту: Йоан ніби має на увазі, що істинний Бог знаходиться поміж ними. Неважливо, наскільки це пояснення правдоподібне, але в будь-якому випадку до кінця глави не виникає питань про те, що тут відкрилося. Так званий “невіруючий Тома” робить маленький словесний хід – і гігантський стрибок віри та богослов’я: “Господь мій і Бог мій” (20:28). Ось, нарешті справжня віра. Учні з Томою (котрий говорить в їх імені та в імені всіх людей!) сповідують, що плоть, яку вони знали і котру зустріли знову і в новій якості, одночасно була воістину “Словом”, єдиним з Отцем.
Все це показує, наскільки для Йоана була важлива Пасха як реальна подія. Саме тому, що він – богослов воплочення, котрий прагне побачити, – і допомогти побачити іншим, – живого Бога в людській плоті Ісуса, для нього життєво важливо і необхідно, що Тома, висловлюючи своє ісповідання, дивився на живого Бога в образі людини не просто очима віри (відтепер інші люди підуть цим шляхом, як незабаром ясно говориться у Йоана), але звичайними людськими очима, й при можливості, в буквальному людському сенсі, до цієї плоті доторкнутися, – хоча, мабуть, Тома задовільнився тільки зором. Іншими словами, 20-та глава Йоана, якщо розглядати її в контексті всього Євангелія в цілому і особливо Прологу (1:1-18), який її так врівноважує, не дає ніяких підстав думати, що описані тут історії були створені або сприймалися їх першими слухачами як алегорії або метафори духовного досвіду. Звичайно, як і буквально всі інші елементи Євангелія від Йоана, вони діють на багатьох смислових рівнях одночасно, але зміст, на який спирається все, – це Слово, котре стало плоттю. Заперечувати це, говорячи про Йо 20, – це все одно що залишити симфонію без заключної частини, без її останніх торжественних акордів”.[ii]
Останнім
часом ми переживаємо чимало страхів: повномасштабного воєнного вторгнення,
втрати найближчих, страх, що не відбудуться потрібні зміни, як вже було в 2005
році, тощо. Чисто по людськи важко спрогнозувати як все буде. Попри героїчні
пориви, відчуваємо також свої обмеження, а інколи навіть підступно закрадається
розчарування чи відчуття майже безсилля. Однак у світлі Євангелія від Йоана, а
головно читання з цієї 20-ї глави, ми відкриваємо перед собою іншу альтернативу
та перспективу. Йоан засвідчує, що Ісус є Той Хто приходить крізь замкнені
двері наших страхів саме тоді, коли ми Його найменше чекаємо, й дарує нам мир.
Мир, котрий світ не може дати, й котрий також не може зруйнувати жодна людська
злоба чи груба сила. Мир, котрий випливає зі зустрічі з Воскреслим Ісусом, який
подолав смерть і пропонує нам розділити з Ним Його перемогу, яка для нас, котрі
очікуємо Його славного другого приходу (Парусії), – є запорукою нашої надії та
нашої перемоги. Бо цей останній ворог – “смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте,
жало?” (1 Кор 15:54-55). Христос Воскрес! І тому “Нехай же буде дяка Богові, який дає нам
перемогу через Господа нашого Ісуса Христа. Отож, мої любі брати, будьте
тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд
ваш у Господі не марний.” (1 Кор 15:57-58).
[i] Детальніше про християнське бачення історії див. Wright N. T. The New Testament and the People of God. (Christian Origins and the Question of God. – vol. 1). London: Society for Promoting Christian Knowledge, 1992. р.132
[ii] Wright, N. T. (2003). The resurrection of the Son of God. (Christian Origins and the Question of God. – vol. 3) London: Society for Promoting Christian Knowledge, 2003 p. 667-668.
