Lectio (читання)
- На сором кажу це, які то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв сміливости, – говорю мов безумний! – я також можу її виявити. 22. Вони євреї? Я теж! Вони ізраїльтяни? Я теж! Потомки Авраама? Я теж! 23. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. 24. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного; 25. тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я в безодні. 26. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; 27. у праці та втомі, у недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! 28. Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка – журба про всі Церкви! 29. Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? 30. Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись. 31. Бог і Отець Господа Ісуса – благословен вовіки! – знає, що я не говорю неправди. 32. У Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити; 33. та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук. 12:1. Чи треба хвалитися? Воно й не личить, але я таки приступлю до видінь та до об’явлення Господа. 2. Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому – чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає – був він узятий аж до третього неба. 3. І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає – 4. був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити. 5. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. 6. А коли я захочу хвалитися, я не буду безумний, бо скажу правду, але я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. 7. А щоб я не загордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. 8. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, 9. та Він сказав мені: «Досить тобі Моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі». Отож я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала.
Коментар до тексту
Служіння апостола Павла не було легким. Попри різні перешкоди з боку сильних цього світу, великий апостол народів, подібно як і Ісус, досвідчував дуже багато спротиву та обмов з боку т. зв. віруючих та релігійних провідників. Такі «суперапостоли», як їх саркастично називав Павло (2 Кор 11:5), часто підступно входили у засновані ним громади і всіляко намагалися применшити його авторитет, удаючись до обмов та невиправданої критики. Найчастіше йому закидали, що він не був безпосереднім учнем Ісуса, а також те, що Павло нібито був слабким у красномовстві. Коринтяни, які часто самі були схильні до поділів (1 Кор 1:10–13) і хизувалися одні перед одними різноманітними духовними дарами (1 Кор 12–14), на жаль, дуже легко потрапляли в пастку таких лжевчителів. У відповідь на це у своєму Другому посланні до Коринтян св. Павло дуже багато місця (2 Кор 10:1–13:10) присвячує обороні свого апостольського авторитету. На відміну від його корисливих опонентів, Павло ніколи не хвалився своїми досягненнями, оскільки центром його благовісті був Розп’ятий і Воскреслий Христос (пор. 1 Кор 1:22–25; Флп 1:22; Гал 2:20). Проте для того, щоб його противники не продовжували утверджувати людей у брехні, Павло вдається до оборони свого апостольства, наводячи приклад його досягнень відповідно до людських стандартів: він згадує своє етнічне походження (в. 22), покликання (в. 23) та пережиті випробування (вв. 23–29). Великий апостол не надавав цьому великої ваги, але скористався ними як прикладом, щоб показати, що навіть за стандартами т. зв. суперапостолів він є більшим, бо страждав суто за Христа і Його Церкву (пор. Флп 3:4–7). На початку 12-ї глави Павло, розповідаючи про себе в третій особі, згадує видіння та об’явлення, які він особисто пережив, зокрема досвід раю (2 Кор 12:2–4), а потім говорить про якесь особисте випробування, яке називає «колючкою в тіло», від якого ревно просив Господа звільнити його, але Господь таки залишив для нього цей особистий хрест, щоби ще більше увиразнити Свою силу, яка діяла в Павлі, незважаючи на його неміч[1].
Meditatio (розважання)
«А щоб я не загордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. 8. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, 9. та Він сказав мені: “Досить тобі Моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі”». Дуже багато дослідників упродовж століть шукали пояснення та висували різні припущення, що треба розуміти під цією колючкою: хвороба, сексуальна спокуса, духовна спокуса тощо. Найпереконливішим, на думку більшості авторитетних дослідників, є тлумачення Йоана Золотоустого, згідно з яким «колючка» означає ворогів та супротивників Павла, які переслідували його та вносили розкол у засновані ним Церкви. Головні аргументи на користь цього тлумачення такі: у Старому Завіті «колючка» часто вживається як метафора ворогів; сам Павло вживає слово «посланець» на позначення особи; у 2 Кор 10–13 ідеться про супротивників Павла; «неміч», яка протиставляється «колючці», стосується морального / духовного стану, а не хвороби.
З огляду на це можемо вважати, що хоч Павло і страждав від хворіб (Гал 4:13–15), у цій ситуації він має на увазі переслідування з боку ворогів[2]. Бог дозволив цю «колючку» для того, щоб Павло не загордів через свої одкровення та успіхи і щоб сила Божа таки проявилася через його слабкість, як і в житті найважливіших постатей зі Старого Завіту. Видається, що Бог допускав ворогів та переслідувачів, щоб утримувати його у смиренні та щоб Божа сила прославилася через його немічність.
Цей приклад парадоксальної діяльности Божої благодаті вказує на те, що не завжди випробування в нашому житті є для нас шкідливими. Також якщо в нашому житті все вдається, це не завжди запорука того, що Бог любить нас більше, ніж інших, бо ж Він любить усіх людей – не тільки праведних, але й грішних, однак для того, щоб зробити нас щасливими, часто вибирає шляхи та інструменти, які для нас не завжди приємні чи зрозумілі. Інколи відсутність терпінь у нашому житті може просто вказувати на те, що ми надто слабкі й просто не змогли б їх перенести. Зрештою, про все це можемо тільки роздумувати, а Бог єдиний знає, що для нас є найкращим.
Oratio (молитва)
«Вкажи мені, о Господи, Твої дороги, навчи мене, де Твої стежки» (Пс 25:4)
Contemplatio (споглядання)
Щирість, ревність, смирення, відвертість апостолів Павла, Петра та їхніх співробітників сприяли тому, що Бог за дуже короткий час поширив Євангеліє по всьому Середземномор’ю. Через те, що вони вміли поставити Бога на перше місце, Бог ставив усе інше на належні місця. Ці великі мужі вірі не завжди розуміли Божі дороги, але досвідчивши Його абсолютну й безкомпромісну любов, вони були здатні відповісти Йому вдячною довірою всього свого життя.
[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar. Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition, 2016. 2 Сor 11:21–12:9.
[2] Детальніше пояснення цього питання можна знайти в: Jr. Kaiser, C. Walter, Peter H. Davids. Hard Sayings of the Bible. Society of Biblical Literature. Kindle Edition. P. 627−630.
