Дванадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Не мати спільности з темрявою (2 Кор 6:11–16)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Уста наші, коринтяни, відкрились до вас! Серце наше поширилось. 12. Вам у нас не тісно, тіснота – у вашім серці! 13. А ви взаємно, мов до дітей говорю, зробіть теж широким ваше серце! 14. Не спрягайтеся з невірними в чуже ярмо! Яка-бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом і темрявою? 15. Яка згода між Христом і Веліялом? Яка участь вірного з невірним? 16. Які взаємини між Храмом Божим та ідолами? Ми бо Храм Бога Живого, як Сам Бог сказав був: “Я поселюся в них і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть Моїм народом”».

Коментар до тексту

Уже з перших віршів цього уривку (в. 11–13) стає зрозуміло, наскільки Павло був людиною відкритого серця та любив коринтян. Його стосунки з Богом розширили його серце й уможливили його любов до всіх людей. Саме тому апостол так прагнув, щоб кожна людина зустріла Христа й вийшла з тісноти свого серця[1]. У наступних віршах (вв. 14–16) Павло заохочує коринтян примиритися з Богом, а також відділитися від усього нечистого, особливо ідолопоклонства та навчання фальшивих апостолів, які підважували його авторитет. Наприкінці, у в. 16, Павло цитує т. зв «формулу Союзу», яка міститься в різних книгах Старого Завіту (Вих 6:7; Лев 26:12; Єр 31:33; Єз 11:20). Усі ці уривки наголошують, що Бог зберігає вірність Союзові (Вих 6:8; Лев 26:9; Єр 31:31), звільняє Свій народ з полону та відновлює його (Вих 6:6; Лев 26:13; Єз 11:17). Для Павла Божі обітниці сповнюються через примирення людей з Богом в Ісусі Христі (2 Кор 5:18–20)[2].

Meditatio (розважання)[3]

«Не спрягайтеся з невірними в чуже ярмо! Яка-бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом і темрявою?» Грецьке дієслово «ἑτεροζυγέω / heterodzygeo», яким у цьому вірші послуговується Павло, дослівно означає «впрягатися в ярмо з твариною іншого виду». Цікаво, що в Новому Завіті це слово вжито єдиний раз саме в цьому місці.

У Старому Завіті цей термін позначав заборону спарювання (розмноження) двох різних порід скотини (Лев 19:19). На думку деяких дослідників, одне зі значень цього поняття в контексті заклику св. Павла − це пересторога одруження віруючої особи з невіруючою.

Можливо, Павло й мав це на увазі, але видається, що в його вислові закладене ширше значення, і контекст цього уривку допомагає його зрозуміти: і в попередніх, і в наступних віршах постійно відчувається заклик Павла жити святим життям. Концепція святости у Старому Завіті містить ідею відділення від профанного, минущого та навіть злого і присвячення служінню Богові. Відокремлення від злого та служіння Богові завжди має виразний моральний характер, який для християн виявляється у прагненні наслідувати життя Христа. Служіння Богові передбачає відречення від будь-яких форм ідолопоклонства (1 Кор 10:14), а також зумовлює справжній природний ріст.

Важливо зауважити, що цілковите відмежування християн від невіруючих, світських та аморальних людей неможливе. Павлові йдеться про інше: «Я вам писав був у листі не мати стосунків з розпусниками, 10. не взагалі з розпусниками цього світу, чи то із зажерливими, чи з грабіжниками, чи з ідолопоклонниками, бо вам довелося б вийти з цього світу. 11. А написав я вам, щоб ви не мали зносин з тим, що, називаючи себе братом, є розпусник чи зажерливий, чи ідолопоклонник, чи злоріка, чи п’яниця, чи грабіжник − з таким навіть не їсти!» (1 Кор 5:9–11).

Проте Павло мав доволі широкий погляд на християнське життя. Наприклад, на його думку, подружжя, яке складається з віруючої та невіруючої особи, є нагодою для навернення й освячення невіруючої (1 Кор 7:12–16). Крім того, він вважав, що християни можуть брати участь у прийняттях, на які їх запрошують невіруючі (1 Кор 10:27). Однак Павло категорично виступав проти того, щоб християни поділяли погляди язичників на життя, або були зведені ними, щоб поклонятися ідолам (1 Кор 8:5), або розбавляли євангельський максималізм моральними компромісами на догоду язичницьким звичаям. Апостол Павло дуже прагнув, щоб християни як діти світла приносили плоди світла в усьому, «що добре, що справедливе та правдиве» (Еф 5:8–9).

Oratio (молитва)

«Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає» (Пс 1:1).

Contemplatio (споглядання)

Християнство − це свідчення про невимовну Божу любов, яка виявляється в жертві Ісуса на Хресті. З огляду на це християни не ховаються від світу, але й не годяться з його життєвими практиками. Вони намагаються запалювати світло віри, надії та любови там, де панує холод і темрява. Християни не можуть закриватися в собі чи у своєму комфортному просторі, але покликані звільняти людей з ґетто страху, насильства, самотности й розчарувань.

---

[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 159.

[2] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 2 Cor 6:14–16.

[3] Розважання основане на W. C. Kaiser, P. H. Davids, F. F. Bruce, M. T. Brauch. Hard Sayings of the Bible. InterVarsity Press, Downers Grove Illinois 1996, P. 624–626.