Вівторок м’ясопусного тижня. Любити одні одних (1 Йо 3:10–20)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«З того виявляються діти Божі й діти дияволові: кожен, хто не чинить справедливости, не є від Бога, а й той, хто не любить брата свого. 11. Бо це та звістка, яку ви від початку чули: щоб один одного любити, 12. а не як Каїн, який був від лукавого й убив брата свого. Та й за що він забив його? Бо лихі були його вчинки, а брата його – справедливі. 13. Не дивуйтеся, брати, коли світ вас ненавидить. 14. Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває. 15. Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б. 16. З цього ми спізнали любов, бо Він за нас поклав Свою душу; і ми також повинні за братів душі класти. 17. Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому? 18. Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою. 19. З цього ми спізнаємо, що ми від правди, і заспокоїмо перед Ним серце наше; 20. коли б нас обвинувачувало серце, Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає».

Коментар до тексту

У цьому уривку апостол Йоан хоче підкреслити, що послух і любов є найкращим свідченням справжніх стосунків з Ісусом та іншими віруючими (пор. 1 Йо 2:3–6). На практиці це означає любити людей навіть тоді, якщо за це треба платити певну ціну (пор. 1 Йо 2:7–11). Тут Йоан присвячує достатньо місця, щоб повніше розвинути аргументацію в цьому напрямку. Як перші спільноти християн, так і їхні теперішні послідовники часто живуть у світі, який не приймає християнських цінностей, звідси і ненависть до християн (в. 13). Тому єдиним показником істинності нашої віри є любов, яка переносить нас із царства темряви в царство світла і життя (в. 14). Ненависть, яка врешті-решт провадить до вбивства, вказує на цілковите відкинення Божої влади над життям – така особа не має стосунків з Ісусом, а отже, не має вічного життя в собі (в. 15). Христос дає нам приклад ціною самопожертви власного життя (в. 16). Наслідувати таку любов можна не гарними розповідями, але тільки на практиці, відповідаючи на конкретні потреби своїх братів і сестер (в. 17), адже любов можна продемонструвати лише справжніми вчинками. Для Йоана, як і всіх авторів Нового Завіту, християнська любов − це служіння до самопожертви особистого життя, служіння «ділом і правдою» (в. 18), і вона не може бути предметом теоретичних спекуляцій, до яких вдавалися численні лжевчителі (на жаль, не тільки тоді, але й сьогодні). Щоб жити таким життям, потрібно переорієнтувати наше серце на особу та цінності Ісуса, і тоді ми потрохи уподібнюватимемося до Нього (в. 19). Святий Дух діє в серцях віруючих і дає пізнати наші гріховні звички для того, щоб Його ж благодаттю ми могли їх змінити, а тому, що б не трапилося між нами і Богом, Він завжди все подолає і ніколи не дасть нам відкотитися назад, якщо ми перебуватимемо з Ним в автентичних стосунках (в. 20)[1].

Meditatio (розважання)

«Бо це та звістка, яку ви від початку чули: щоб один одного любити». У Першому соборному посланні Йоана два рази вжито фразу «αὕτη ἡ ἀγγελία / haute he angelia / ось звістка», за допомогою якої апостол акцентує на найважливішому: «Бог – Світло, і ніякої в Ньому темряви немає» (1 Йо 1:5), і ми покликані «один одного любити» (1 Йо 3:11). Ці дві фрази ділять послання на дві головні частини, які обрамлюють Пролог (1 Йо 1:1–4) та Епілог (1 Йо 5:13–21), вони ж і доповнюють одна одну: в Ісусі Христі, у Його навчанні та діянні відкриваємо для себе розуміння найважливіших речей – Він проливає світло на все. Висновок зі Світла Його життя та навчання, з усього того, що Він так щедро відкрив нам, − ми повинні один одного любити!

Щоб жити, потрібно любити. Саме тому Йоан каже: «Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває» (в. 14). Любити означає звільнитися з-під влади диявола, вийти з поля смерті, перейти у вимір життя, просякнутого вічністю. Любов − це єдине, за що не варто шкодувати. Вона є найліпшим вибором життя, наймудрішим рішенням, найприбутковішим вкладенням наших життєвих ресурсів. Св. Павло називає любов найкращою дорогою і найбільшим даром (1 Кор 13). Св. Петро каже, що любов єдина може бути розв’язкою там, де по-людськи, здавалося б, розв’язок уже немає: «Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває!» (1 Пт 4:8).

У Євангелії від Йоана в розмові з Никодимом Ісус сказав: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3:16). Переосмислюючи ці слова (до речі, це найбільш цитований вірш у Біблії), які Йоан зафіксував у Євангелії, він знову перефразовує їх у своєму посланні, додаючи дуже важливий вимір: «З цього ми спізнали любов, бо Він за нас поклав Свою душу; і ми також повинні за братів душі класти» (в. 16). У всьому Новому Завіті немає прямішого зв’язку між ділами Христа та зразком (прикладом) для християнського життя.

Oratio (молитва)

«Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі!» (Пс 133:1).

Contemplatio (споглядання)

Для Йоана дуже важлива етика. Лжевчителі, тодішні й сучасні, займаються різними спекуляціями, але не хочуть жити тим життям, приклад якого дав Христос. У часі Йоана лжевчителі хвалилися своїм богоспілкуванням і богопізнанням, а самі ходили в темряві, не дотримувалися заповідей (1 Йо 1:6; 2:4) і не бачили своєї гріховності (1 Йо 1:8, 10; 3:4–6). Ця моральна позиція могла бути пов’язана з їхньою христологією (розумінням особи Ісуса), якщо вони, заперечуючи значення діл, які вчинив Син Божий після Втілення, заперечували і значення того, що самі робили у плоті, ставши дітьми Божими через віру. На думку Йоана, справжні діти Божі уникають гріха (1 Йо 3:9–10; 5:18), живучи праведно й дотримуючись заповідей, особливо заповіді любити своїх співбратів християн (1 Йо 3:11, 23; 2 Йо 5). Діти Божі повинні жити в чистоті й любові так, як жив Ісус, Син Божий (1 Йо 2:6, 3:3, 7; 4:10–11).

---

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 John 3:10–20.