Lectio (читання)
«Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду. 36. Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю. 37. Ще бо трохи, дуже мало часу, і Той, Хто має прийти, прийде, не забариться. 38. А праведник Мій з віри буде жити; коли ж він відступить, Моя душа не матиме вподобання у ньому. 39. Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб урятувати душу. 10:1. Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих. 2. Через неї предки були добре засвідчені. 3. Вірою ми знаємо, що світ сотворений Словом Божим, так що видиме з невидимого постало. 4. Вірою Авель приніс Богові кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє. 5. Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові. 6. Без віри неможливо подобатися Богові, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що Він існує і дає нагороду тим, які Його шукають. 7. Вірою Ной, повчений об’явленням небесним про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоб спасти дім свій; нею він осудив світ і став спадкоємцем праведности, яка з віри».
Коментар до тексту[1]
У Посланні до Євреїв автор поперемінно подає заохочення та перестороги. У цьому уривку вміщено заохочення (яке змінило перестороги у Євр 10:26–31), у якому св. Павло закликає адресатів до відваги (в. 35), яка має основуватися на терпеливості (в. 36) та вірі (в. 39). Далі в тексті особливо закцентовано на цих двох останніх чеснотах, вони визначають тематику усієї 11-ї глави. Поміж теми терпеливості та віри у вв. 37–38 апостол вкладає подвійну цитату − з пророцтва Ісаї 26:20 (у її грецькому перекладі – LXX): «Ще бо трохи, дуже мало часу, і Той, Хто має прийти, прийде, не забариться», яка вносить у текст есхатологічну перспективу (тему повернення Господа), та з пророцтва Авакума 2:3–4, добре відому з дискусії Павла про віру (Рим 1:17; Гал 3:11): «А праведник Мій з віри буде жити» – ця цитата впроваджує тему, яка стане головною в наступному тексті.
Meditatio (розважання)
«Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих». Цей знаменитий розділ, хоча й увібрав у себе ознаки інших жанрів, найкраще можна окреслити як панегірик (похвала) про віру, подібний до панегірика про мудрість у книзі Мудрості 10. Як і старозавітний текст, Євр 11 спирається на приклади, взяті з історії Ізраїлю, вони слугують зразком віри та допомагають її визначити. Віра постає як пізнавальною, так і афективною властивістю, тобто вірою у певні фундаментальні істини та особистою вірністю Богові. До того ж, віра є елементом двох типів поведінки, до яких закликає автор послання, – непохитності перед переслідуванням та руху вперед до небесної мети.
Перших сім віршів Євр 11 подають приклад віри від сотворення світу до праведного Ноя. Початкове визначення віри − «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих» − формально паралельне до багатьох філософських текстів, воно доволі стисле та промовисте. Віра завжди спрямована до «реальності речей, яких ми сподіваємося» в тому сенсі, що завдяки вірі можна осягнути навіть неймовірну надію.
Термін «ὑπόστασις / hypostasis», який автор вживає у Євр 11:1 та який тут перекладено українською як «запорука», доволі складний і може бути використаний як для означення певного аспекту, так і для якоїсь реальності. Відповідно до контексту, цей термін може означати і план діяльності, проєкт (2 Кор 9:4), і субстанційну сутність Божої істоти (Євр 1:3), і об’єктивну реальність, яка дає тверду гарантію та основу для впевненості або ж підставу для надії, – саме в цьому останньому значенні вжито це поняття у Євр 11:1.
Віра також є «доказом речей невидимих», тобто певною якістю, за допомогою якої люди контактують з невидимими реаліями Бога і завдяки якій досягають речей невидимих уже в теперішньому часі.
Oratio (молитва)
«Бо добрий Господь, повіки Його милість і по всі роди Його вірність» (Пс 100:5).
Contemplatio (споглядання)
Послуговуючись такою фігурою мови, як анафора (кожне наступне речення починається з того самого елемента), автор послання творить певний каталог прикладів віри: починаючи з віри в те, що світ створений Богом, і простуючи далі – через приклади вірності первомученика Авеля, Еноха та Ноя. У цьому контексті виникає декілька запитань. Як ці приклади віри промовляють до мене? Чи моє ім’я пасує до цього переліку? Чим відзначається моя віра?
[1] Коментар до тексту, розважання та запрошення до споглядання основане на H. W. Attridge, Hebrews. In J. L. Mays. Harper’s Bible Commentary. Harper & Row, Publishers, San Francisco 1988, P. 1269.
Христос рождається! Дякую щиро за Вашу працю! ?
Дякую