Собор Йоана Хрестителя. Хрещення покаяння та хрещення в ім’я Ісуса (Ді 19:1–8).

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Як Аполлос був у Коринті, Павло, пройшовши через горішні околиці, прибув у Ефес і, знайшовши там деяких учнів, 2. спитав їх: “Чи отримали ви Святого Духа, коли увірували?”. Ті йому відповіли: “Та ми й не чули, чи є Святий Дух”. 3. І він спитав: “Яким хрещенням ви хрестились?”. Ці відповіли: “Хрещенням Йоана”. 4. Тоді Павло промовив: “Йоан хрестив хрещенням покаяння, кажучи людям, щоб вірували в Того, що по ньому прийде, тобто в Ісуса”. 5. Почувши це, вони хрестились в ім’я Господа Ісуса. 6. Як Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкувати. 7. А було їх усього яких дванадцять чоловік. 8. Увійшовши в синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи й переконуючи про Царство Боже».

Коментар до тексту

Лука розповідає, що «один юдей на ім’я Аполлос, олександрієць родом, людина красномовна й сильна в Писанні, прибув до Ефеса. 25. Він був наставлений на шлях Господній і, палаючи духом, бесідував і навчав точно про Ісуса, дарма що знав тільки хрещення Йоана. 26. Отож він сміливо почав говорити в синагозі. А почувши його, Прискилла й Акила взяли його до себе й точніше виклали йому путь Божу» (Ді 18:24–26). Після того, як Аполлос відбув до Коринта (пор. 1 Кор 1:12–13; 3:4–6), у межах своєї Третьої місійної подорожі (описана в Ді 19:1–21:26 і тривала 52–57 рр.) до Ефеса знову прибув св. Павло – цього разу він провів тут майже три роки (Ді 19:10; 20:31). Апостол відкрив для себе, що в місцевій християнській громаді вірні ще перебували на такому духовному рівні, як недавно Аполлос, і хоча вважали себе послідовниками Ісуса, на той час були хрещені тільки хрещенням Йоана, тобто хрещенням покаяння, у якому визнавали, що згрішили супроти Божого Закону. Тому для справжнього народження згори цих дванадцять ефесян мали прийняти хрещення в ім’я Ісуса, Предтечею Якого і був Йоан Хреститель. Цікаво, що в цьому уривку, як і ще у двох інших (Ді 8:16; 10:44–48), Лука розрізняє хрещення в ім’я Ісуса і прийняття Святого Духа, і щоразу Дух дарується через когось із дванадцяти апостолів (Петра та Йоана) або ж їхнього представника – Павла. У такий спосіб Лука зображає роль Церкви в даруванні Святого Духа. В інших місцях книги Діянь апостолів хрещення і дар Духа пов’язані між собою (Ді 1:5; 11:16)[1].

Meditatio (розважання)

«“Чи отримали ви Святого Духа, коли увірували?”. Ті йому відповіли: “Та ми й не чули, чи є Святий Дух”». Євангелист Матей каже, що після Воскресіння Ісус з’явився Своїм учням і сказав: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. 19. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, 20. навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28:18–20). Отже, хрещення в ім’я Ісуса є одночасно хрещенням і в ім’я Отця, і Святого Духа. Можна сказати, що тут ідеться про коротшу або довшу формулу. Та найважливішим є той факт, що коли ми єднаємося з Ісусом, у цю ж мить єднаємося і з Отцем, і зі Святим Духом. Прийняти у своє життя Ісуса означає прийняти і Його Духа – Святого Духа. Павло каже ще інакше: якщо ми не маємо Святого Духа, то не маємо зв’язку з Ісусом: «Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить» (Рим 8:9).

Є два варіанти хрещення – у дорослому віці або ж у дитячому. Коли ми хрестимо маленьку дитину, то цим підкреслюється та ісповідується віра спільноти – Церкви. Батьки та рідні, які є християнами, хочуть, щоб їхня дитина від перших днів свого життя зростала «вщеплена у Христа», зростала з Ісусом як наріжним каменем свого життя, дозрівала, перебуваючи в єдності з Тим, Хто є «Дорога, Правда, і Життя» (Йо 14:6). Коли охрещується доросла людина, тоді ставиться акцент на особистій вірі особи. Тому, відповідно до обставин, обидва варіанти прийнятні та важливі. Найчастіше, коли особа виростає у християнській родині, то приймає хрещення змалку, а коли навертається вже доросла людина, тоді сама просить про хрещення.

Проте дуже важливо, щоб коли маленька дитина підросте і стане особою, відповідальною за свої вчинки, вона потвердила рішення рідних і хресних батьків власним та свідомим вибором – визнала Ісуса своїм особистим Господом і Спасителем і цим актуалізувала дію Святого Духа у своєму житті, чи радше усвідомила Його присутність і дозволила Йому спрямовувати своє життя. Часто таке особисте визнання віри уже зрілої особи називають народженням згори, або хрещенням Святим Духом.

Oratio (молитва)

«Навчи мене творити Твою волю, бо Ти Бог мій. Хай Дух Твій добрий мене веде по землі рівній» (Пс 143:10).

Contemplatio (споглядання)

Трагедія багатьох номінальних християн полягає в тому, що вони спромоглися тільки на те, щоб занедбати чи потоптати і зневажити дарунок своїх батьків, які їх охрестили. Ставши дорослими, вони не захотіли краще пізнати свою віру, а відтак і не сказали Ісусові свідоме «Так!», проголосивши Його Господом і Спасителем свого життя. Такі люди є не тільки «мертвим баластом» для Церкви, але й своєрідними «Божими внуками», які ніколи особисто не пізнали Господа (не народилися згори), а тільки щось трохи чули про Нього від інших. Як тільки ми навертаємося до Бога – через покаяння відрікаємося сатани, усіх діл його, усіх ангелів його і всього служіння його – і проголошуємо Ісуса своїм Господом, тоді Його Дух наповнює наше життя, обдаровує нас численними дарами, які виявляються чудовими плодами в житті. І тоді ми можемо сказати, що знаємо, Хто такий Святий Дух…

---

[1] D. Senior, S. A. Calef, P. Perkins, J. Tailor. The Gospel and Acts. In The Catholic Study Bible. Oxford University Press. Third. Ed. 2016, P. 1541, 1561.