11-та неділя після П’ятдесятниці: прощення і милосердя (Мт 18:23−35)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки зі слугами своїми. 24. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. 25. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. 26. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. 27. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. 28. Вийшовши, той слуга здибав одного зі своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. 29. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. 30. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. 31. Як же побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. 32. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. 33. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? 34. І розгнівавшись, його пан передав його катам, аж поки йому не поверне весь борг. 35. Отак і Мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму із серця свого».

Коментар до тексту

Читання Євангелія цієї неділі − це частина навчання Ісуса про Церкву. Важливо відзначити, що термін “Церква” вжито лише два рази в Мт 18:17, але натомість тут говориться про Царство Небесне, яке і мало б виявлятися у житті та природі Церкви. Іншими словами, оминаючи теоретичні формулювання, йдеться про нові стосунки, які повинні характеризувати життя учнів Ісуса, тобто членів Церкви. Ціла 18-та глава Матея поступово розгортає новизну та радикальність цих стосунків та крок за кроком упроваджує читача в цілком інший світ – світ Небесного Царства, в якому повинні жити члени Церкви. Матей оповідає, що після того, як Ісус порадив учням наслідувати найкращі риси дітей та виголосив декілька супутніх повчань, «підійшов Петро й каже до Нього: “Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?”. Ісус промовив до нього: “Не кажу тобі до сімох разів, але до сімдесяти разів по сім”» (Мт 18:21−22). І далі для кращого пояснення Господь розповів притчу, в якій пояснив, яку природу повинні мати стосунки тих, які, говорячи мовою ап. Павла, хочуть стати спадкоємцями Божого Царства: кожен член нового Божого люду має глибоко усвідомити надзвичайне Боже прощення та милосердя (10 000 талантів = 60 мільйонів денних заробітків. Ця сума перевищувала дохід будь-якого царя в Палестині – Галилея та Перея разом здавали в казну 200 талантів за рік), яким обдаровує Господь, та бути готовим до вияву бодай подібного милосердя у прощенні інших людей (100 динаріїв − це заробіток за 100 днів праці, і це смішна сума супроти тої, яку прощає Господь, але вона під силу звичайній людині).

Meditatio (розважання)

«Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?». Проголошуючи Блаженства на початку Нагірної проповіді, Ісус каже: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт 5:7). Сліпці (Мт 9:27 та 20:30), жінка ханаанянка (Мт 15:22), батько біснуватого хлопця (Мт 17:15) та багато інших людей у часі земного життя Ісуса приходили до Нього і просили Його милості / милосердя, яке зціляло рани їхніх душ і тіл. У всіх згаданих випадках на означення вияву Божої милості / милосердя вжито дієслово ἐλεέω / eleeo – дослівно «виявляти милосердя, мати співчуття».

На рани, біль, страждання, людські терпіння і важливі потреби Ісус відповідав милосердям. Він також закликав Своїх учнів чинити так само: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк 6:36). Пізніше апостоли навчали цього уже своїх учнів: «Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф 4:32); «Нарешті, всі ви будьте однієї думки, співчутливі, братолюбні, милосердні, смиренні» (1 Пт 3:8). Іменник ἔλεος / eleos (спільнокореневий з дієсловом ἐλεέω / eleeo) – дослівно «співчуття, милосердя, жаль» вживається також і на означення єлею, яким намащували рани, тому виявляти милосердя означає заліковувати рани, чим би вони не були спричинені.

У притчі, яка творить читання цієї неділі, Бог закликає виявляти милосердя через прощення. І це не просто порада. Це необхідність! Крейг Бломберг пропонує теми, які можуть дати нам поживу для призадуми: 1) перший слуга явно досвідчує безмежну милість Бога, Який прощає так само, як цар простив своїх слуг; 2) у центральному епізоді з другим слугою показано абсурдність поведінки тих, які нехтують благодаттю: людина, якій простили величезний борг, виявляє таку жорстокість щодо свого співбрата, що цілком заслуговує на смерть; 3) в останній частині, яка описує, як на слугу приходить кара, зображена страшна доля тих, які не вміють прощати[1].

Oratio (молитва)

«Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк 18:13).

Contemplatio (споглядання)

Через гріх ми стали ворогами та боржниками Господа. Проте, як пише ап. Павло: «Бог, багатий милосердям, з-за великої Cвоєї любови, якою полюбив нас, 5. мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасені! 6. І разом із Ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі, 7. щоб у наступних віках Він міг показати надзвичайне багатство Своєї благодаті у Своїй доброті до нас у Христі Ісусі. 8. Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (Еф 2:1−8). Отже, Матей, розповідаючи цю притчу своїм читачам, ставить нас перед фактом незбагненного Божого милосердя та любові – реальностей, перед якими тьмяніють та видаються мізерними всякі наші порахунки та людська логіка, бо своїми силами ми просто не здатні повернути «всього боргу» (Мт 18:34) ні людям, ні Богові. Чи ми вже «спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою» (Еф 3:18−19), щоб уже не власними силами, але «любов’ю Христа Ісуса» (пор. Флп 1:8), яка «влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (пор. Рм 5:5), ділитися нею з іншими, зокрема прощаючи кривди, заподіяні нам, і так, розриваючи ланцюг ненависті та зла, ставати «новим творінням» (пор. Гал 6:15; 2 Кор 5:17), знаком присутності нового життя, дарованого світові через Смерть та Воскресіння Христа?

---

[1] C. L. Blomberg. Interpreting the Parables. Downers Grove 1990, P. 243.