Lectio (читання)
«І підійшли до Нього фарисеї, і, спокушаючи Його, запитали: “Чи можна чоловікові відпустити свою жінку з якої–будь причини?”. 4. Він відповів їм: “Хіба ви не читали, що Творець від початку створив їх чоловіком і жінкою 5. і мовив: Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом, 6. так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог злучив, людина хай не розлучає”. 7. Кажуть вони до Нього: “Чому ж тоді Мойсей звелів дати розвідний лист і відпустити її?”. 8. А Він сказав їм: “Задля жорстокости сердець ваших Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших, спочатку ж не було так. 9. А Я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, за винятком розпусти, й ожениться з іншою, той чинить перелюб, і хто ожениться з розведеною, чинить перелюб”. 10. Кажуть до Нього учні: “Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись”. 11. Він же відповів їм: “Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано. 12. Бувають-бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може збагнути, нехай збагне”».
Коментар до тексту
Фарисеї, у середовищі яких часто практикували розлучення навіть з банальних причин, здебільшого з ініціативи чоловіка, приходять до Ісуса і з наміром дискредитувати Його запитують про допустимість розлучення в подружжі. Важливо також зауважити, що ліберальніша школа Гіллеля, спираючись на Втор 24:1, дозволяла розлучатися з будь-якої причини, а ригористична школа Шаммая тільки у разі перелюбу. Покликаючись на первісний Божий задум щодо людини, Ісус каже, що в Божому плані немає місця для розлучення, воно стається тільки через жорстокість людських сердець, тому свого часу Мойсей дозволив його в окремих випадках (Втор 24:1−4).
Уточнення Ісуса «за винятком розпусти» (гр. πορνεία / porneia − в. 9) може мати на увазі шлюб між близькими родичами, який був заборонений Законом у Лев 18:6−18. Такі подружжя часто укладали язичники, але євреї вважали їх інцестом, тому могла виникнути проблема при переході таких людей до юдаїзму чи християнства. Побутує думка, що апостольський закон у Ді 15:28−29, базований на Лев 17−18, забороняє саме такі союзи, а коли вони вже укладені, то дозволяє їх уневажнювати. Слід відзначити, що впродовж століть існували різні теорії та спроби пояснити цей текст: можливо, Матей залишає відкритими двері для розлучення на основі різних видів сексуальної аморальності, або ж заспокоює сумління юдео-християн, які згідно зі своїм розуміння Закону розлучилися зі своїми жінками через перелюб; можливо, він не вірив, що Ісус міг прив’язати християнських чоловіків до їхніх невірних дружин (без права повторного шлюбу)[1]. Найправдоподібніше, що окрім інцесту тут може йти мова також про тривалу подружню зраду – постійну невірність (пор. Мт 5:31−32), у такому разі зраджений член подружжя може ініціювати розлучення, але без права на одруження вдруге[2].
Коли учні Ісуса почули вимогливі слова Ісуса про подружжя, то висловили думку, що, напевно, краще не одружуватися взагалі. У відповідь Ісус дає їм повчання про тих, які утримуються від одруження заради Божого Царства (вв. 10−12).
Meditatio (розважання)
«Бувають-бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може збагнути, нехай збагне». У відповідь на тривожне запитання учнів Ісус пояснює, що тривалі стосунки у шлюбі можна зрозуміти та сповнити лише в контексті правильних взаємин у Царстві Божому. Таке розуміння дає Бог, коли ми усвідомлюємо любов нашого Отця, Який постійно прагне повернути Ізраїль як Свою наречену, незважаючи на її невірність (пор. Іс 54:1−8). Діти Царства Божого мають наслідувати свого Отця (Мт 5:48). Однак у Божому плані існують і особливі винятки: скопці з народження (які не можуть давати потомство через фізичні дефекти), скопці, що їх люди оскопили (щоб служити у царському палаці, що було загальноприйнятою практикою на стародавньому Близькому Сході − пор. Єр 29:2; 38:7; Іс 56:3−5), та скопці, які самі такими стали заради Царства Небесного (ті, які утримуються від шлюбних стосунків, щоби проголошувати Царство, як це робив Ісус)[3].
Мабуть, найкращий опис причин, чому Ісус ніколи не був одружений, я знайшов у книжці Хосе Антоніо Паголи (сьогодні католицький єпископ в Іспанії) «Ісус. Історичне наближення»[4]. Навівши багато прикладів та порівнянь між життям Ісуса та Його сучасників, він пише, що Ісус повністю присвятив Себе тому, що заполонило Його серце, – Божому Царству. Задля Царства Ісус залишив звичний ритм життя в Назареті, залишив родину, роботу і цілковито віддав Себе служінню заради Царства – часу для приватного життя не залишилося зовсім. У цьому суспільстві майже ніхто Його не розумів, тому часто критикували. Відповідь Ісуса про скопців є відлунням цього нерозуміння та поясненням, задля чого Він провадить таке життя.
Хосе Антоніо Пагола вдається до дуже відважних штрихів та порівнянь. Він каже, що якщо в Ісуса не було дружини, то це не означає, що Він зневажав секс чи применшував цінність сім’ї. Він не одружувався, щоб ніщо не відволікало Його від місії служіння Царству. Він не обіймає дружину, але дозволяє обійняти Себе повіям, які, перебуваючи поруч, віднаходили власну гідність і ставали на дорогу до Царства. Він не цілує власних дітей, але при цьому обіймає і цілує чужих, які приходять до Нього. Він бачить у них живий приклад того, як слід зустрічати Бога. Він не створює власної родини, але намагається створити всеосяжну родину з чоловіків і жінок, які виконують Божу волю. Ісус мав почуття ніжності, Він знав, що таке прив’язаність і дружба, любив дітей і захищав жінок. Просто Він відмовлявся від того, що могло стати перепоною для Його любові вселенського характеру та безумовної віддачі Себе тим, які були позбавлені любові та гідності. Ісус не зрозумів би іншої відмови від подружжя, окрім як заради безмежної любові до Бога та Його найбідніших синів і дочок.
Oratio (молитва)
Ісусе, дякую Тобі за дар цілковитої Любові…
Contemplatio (споглядання)
Особи, які живуть у дівицтві чи целібаті заради Царства, є найкращим свідченням присутності Божого Царства посеред нас. Це також один із найпромовистіших знаків сили Христового Воскресіння, яка діє через їхнє життя у цьому світі. Живучи у тілі, такі особи силою та благодаттю Воскреслого Христа живуть немовби без тіла. Усі свої відчуття та почуття вони віддають Богові, Який робить неможливе можливим і через їхнє життя дарує нам знаки майбутнього віку у віці теперішньому. Завдяки прикладові жертовного та наснаженого життя монахів, монахинь, неодружених священників і, звичайно ж, єпископів ми вчимося вмирати для наших пристрастей та жити любов’ю Христа Ісуса для інших. Молитва богопосвячених осіб дуже часто тримає небо над нашою головою. Пам’ятаймо, що і вони потребують наших молитов і слів удячності, що труд їх у Господі не марний (1 Кор 15:58). Також молитва за покликання до стану священичого і монашого разом із плеканням сприятливих середовищ у наших родинах, парафіях та семінаріях стануть нашим внеском заради поширення Божого Царства…
[1] R. B. Hays. The Moral Vision of the New Testament. San Francisco 1996, P. 352−356.
[2] А. Леске. Євангеліє від Матея (Міжнародний Біблійний Коментар. Т. 4: Євангелія та Діяння апостолів). Пер. з англ. Львів, Свічадо 2019, С. 112−113.
[3] Там само. – С. 113.
[4] Книга є в російському перекладі Х. А. Пагола. Жизнь Иисуса. Тысячелетняя тайна христианства. (Пер. с исп.). М.: Эксмо 2014, С. 63−66.
Дякую
Дякую щиро вам! ?
Якщо б в теперішній час, молоді подружжя, особливо перед взяттям шлюбу, звертали увагу на такі уривки з Біблії, то можливо кількість розлучень була в рази меншою. Усвідомлюючи усі відповідальність перед Богом.
о. Юрій, дякую за копітку роботу, по розумінню Біблії, для нас християн.