7-й тиждень після Пасхи. П’ятниця. Сила християнського свідчення − у єдності та любові (Йо 17:18−26)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Як послав Єси Мене у світ, так послав і Я їх у світ. 19. Віддаю Себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в Істині. 20. Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в Мене, 21. щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в Нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав. 22. І славу, що Ти дав Мені, Я дав їм, щоб вони були одно так само, як і Ми одно. 23. Я – в них, і Ти – в Мені, щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав Єси Мене та й ізлюбив їх, як ізлюбив Мене. 24. Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти Мені передав, перебували там, де і Я, щоби й вони були зо Мною та й бачили Мою славу, яку Ти дав Мені, бо полюбив Єси Мене перед заснуванням світу. 25. Праведний Отче! Світ не спізнав Тебе, але Я Тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав Єси Мене. 26. І об’явив Я їм Твоє Ім’я, і об’являти буду, щоб Любов, якою Ти полюбив Мене, в них перебувала, а Я − в них!».

Коментар до тексту

Молитва Ісуса у Йо 17 завершує Його Прощальну промову, звернену до учнів (Йо 13:31–17:26) напередодні Страстей. Цю молитву часто називають Архиєрейською, оскільки вона особливо відлунює до сказаного в книзі Левіт про первосвященника Арона, який в День Покути (євр. יוֹם כִּפֻּרִים / Yom Kippurim – найважливіший день єврейського календаря) повинен був піднести молитву «за себе й за дім свій, і за всю громаду синів Ізраїлю» (Лев 16:17). Ця найдовша молитва Ісуса з-поміж усіх Його молитов у чотирьох Євангеліях містить три головні теми: спочатку Ісус молиться за Себе (вірші 1–5), потім за Своїх теперішніх учнів (вірші 6–19), а вкінці та за тих, які в майбутньому повірять в Євангеліє через проповідь учнів та їхню єдність (вірші 20–26). Отож в останній частині молитви Ісуса йдеться про всіх християн – Господь молиться за всіх майбутніх християн, зокрема за нас із вами та нашу єдність.

Meditatio (розважання)

«І об’явив Я їм Твоє Ім’я, і об’являти буду, щоб Любов, якою Ти полюбив Мене, в них перебувала, а Я − в них!». Якщо ми хочемо зустрітися з Богом, тоді потрібно зустрітися з Ісусом. Якщо ми хочемо зрозуміти, ким є Бог, пізнати Його характер, стиль поведінки, збагнути, як Він бачить світ, яке Його ставлення до людей та що Він думає про нас, нам просто потрібно зустрітися з Ісусом. Це найлегше зробити, відкривши Євангеліє. Якщо немає великого бажання, можна почати з найменшого – Євангелія від Марка, яке має тільки 16 глав. Дуже важливо прочитати його за один раз від початку і до кінця. Якщо зробити це щиро, без упереджень, виявляючи увагу до слів євангелиста, пильно вчитуючись у його свідчення бодай з поваги до мільйонів людей, які у відповідь на це Слово Євангелія упродовж історії пожертвували своїм життям, тоді життя особи, яка відважилася на такий експеримент, ніколи більше не буде таким самим, тому що тут ми зустрінемося з Ісусом Христом, Який у найбільш можливій повноті об’явив нам Отця.

З часом ми усвідомлюємо, що зустрітися з Ісусом – це зустрітися з Любов’ю у її найповнішій мірі. Спільноту людей, яких діткнула ця Любов, Ісус назвав Церквою (Мт 16:18; 18:17). Павло ж називає Церкву Тілом Христа (1 Кор 12:12−20). Ісус каже, що коли хтось переслідує Церкву, переслідує Його Самого (Ді 9:4−5). Проте зрозуміти, чи ми справді належимо Христові і є живими, а не номінальними членами Його Тіла, тобто Церкви, можна побачити тільки по тому, чи ми живемо так, як жив Ісус, – дієвою любов’ю. Він це підсумував дуже просто: «З того усі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо 13:35).

Мушу визнати, що сьогодні можу пригадати мало інформації, яку я почерпнув з курсу еклезіології (навчання про Церкву), який прослухав у часі мого навчання у Львівській Духовній семінарії та Львівській Богословській академії (пізніше Український католицький університет). Та одне мені назавжди врізалося в пам’ять: коли хтось із моїх однокурсників запитав нашого викладача еклезіології: «Отче, назвіть основну причину, чому Церква поділилася?», – він майже відразу відповів: «Нам забракло любові…». Очевидно, що відповідь може бути складнішою і міститиме багато нюансів, але суть полягає у цій значущій фразі: «Нам забракло любові»… Тому апостол Петро пише: «Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває!» (1 Пт 4:8).

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені силу жити Твоєю любов’ю…

Contemplatio (споглядання)

Багато людей може відкритися на нове життя у Бозі, дивлячись на послідовників Ісуса. У книзі Діянь маємо багато прикладів перших християн, які у всьому керувалися дієвою любов’ю. Лука пише, що «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді 2:42), «Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось із того, що кому належало, але все в них було спільне. 33. Апостоли з великою силою свідчили про Воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі. 34. Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане 35. та й клали в ноги апостолів, і роздавалось це кожному за його потребою» (Ді 4:32−35).