Lectio (читання)
«А Ісус їм: “Був би Бог ваш Отець, любили б ви Мене, бо Я вийшов від Бога і прийшов: не від Себе Самого прийшов, а Він послав Мене. 43. Чого ж не розумієте, що Я кажу? Бо Слова Мого ви слухати неспроможні. 44. Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі. 45. Мені ж, що правду вам каже, ви не вірите. 46. Хто з вас може довести гріх Мені? То чого, коли Я правду кажу, ви Мені не вірите? 47. Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви ж тому й не слухаєте, бо ви не від Бога”. 48. Озвались юдеї і сказали Йому: “Чи неправильно ми кажемо, що самарянин Єси ще й навіжений?” 49. Відповів Ісус: “Не навіжений Я, а шаную Отця Мого; ви ж зневажаєте Мене. 50. Слави для Себе Я не шукаю. Є, Хто шукає і судить. 51. Істинно, істинно говорю вам: Хто Моє Слово берегтиме, повіки не побачить смерти”».
Коментар до тексту
Ці слова є частиною навчання Ісуса, висловленого на святкуванні Кучок, яке було святом подяки за Божі благодіяння під час подорожі Ізраїлю з Єгипту до Обіцяної Землі. У Своїй промові, скерованій до юдеїв, які не можуть розпізнати Його ідентичності, Ісус гостро картає їхню заскорузлість та впертість. Він розрізняє фізичних нащадків Авраама, які не наслідують послух та віру патріарха, і духовних Божих дітей, які визнають та люблять Ісуса як Божого повноважного представника, – цю тему Господь розвиває у Йо 8:37−47. Ісус вказує Своїм опонентам на їхню духовну обмеженість та глухоту – вони не розуміють Його мови, бо неспроможні прийняти Його послання (в. 43). І хоча вони були дітьми, яких сотворив Бог, духовно вони стали дітьми диявола, який противиться Богові, живе оманою та брехнею (в. 44). Діти Авраама наслідують діла Авраама (Йо 8:39−41), натомість діти диявола (вв. 42−47) не люблять Ісуса (в. 42), хворіють на духовну глухоту (в. 43), виконують бажання диявола та відкидають Божу правду (в. 44), оповиті брехнею (вв. 44−45), відмовляються вірити в Ісуса та не беруть до уваги Божого навчання (в. 46−47). Від в. 48 євангелист Йоан, який попередньо відзначив, що Ісус вищий від законодавця Мойсея (1:17, 45; 5:45−47; 6:32−33, 49−51; 7:21−24), патріарха Якова (4:12) та Йоана Хрестителя (3:28−30), розвиває думку, що Ісус також вищий від прабатька й засновника єврейського народу – Авраама[1].
Meditatio (розважання)
«А Ісус їм: “Був би Бог ваш Отець, любили б ви Мене, бо Я вийшов від Бога і прийшов: не від Себе Самого прийшов, а Він послав Мене. 43. Чого ж не розумієте, що Я кажу?”». Ці слова Ісуса відображають Його глибокий біль і навіть певну внутрішню трагедію, адже Його власний народ, нащадки Авраама, особи, які досвідчили численні Божі благословення, насправді не мають справжнього досвіду Бога. Говорячи біблійною мовою, вони просто Його не знають, а живуть якимись власними уявленнями про Того, Який настільки перевершує їхні заземлені кліше, що це видно у кожному слові, спрямованому до Ісуса.
Слова Ісуса дуже прості і зрозумілі, і якби Його одноплемінники мали живий досвід Бога, вони б неодмінно розпізнали Його присутність в Ісусі. «Стиль» Ісуса – Його поведінка, мова і вчинки – відображують Божі слова та діяння впродовж історії. Справжній досвід Бога породжує бажання подальших зустрічей із Ним, вивільняє у серці потребу життя в Ньому. Саме тому для людини, яка жила з Богом, ходила Його дорогами, зустріч із Христом мала би стати наступним радісним кроком, до якого прагне єство людини, хоча б раз діткнене любовʼю Небесного Отця.
Цілком можливо, що опоненти Ісуса не знали Бога як Отця. Можливо, у цьому і криється головна причина «недорозвинутості» їхнього внутрішнього життя, яке правильніше було б назвати існуванням. Причина їхньої агресії щодо Ісуса ще могла б критися у туманному сприйнятті Бога як великого «Боса» на небесах, який колись-таки має сповнити їхні людські прагнення та сподівання. Очевидним, однак, є факт, що Бог не був для них Отцем, а вони, не маючи справжнього досвіду Його особи, були кимось на кшталт «внуків». Від батьків народжуються тільки діти – сини і доньки, які мають дуже глибоку спорідненість зі своїми батьками. Внуки – дальше покоління, які все ж мусять мати своїх батьків або щось чи когось, хто є визначальним для їхнього життєвого досвіду та усвідомлення власної ідентичності…
Oratio (молитва)
Ісусе, дякуємо Тобі за те, що Ти наблизив до нас люблячий лик Отця (пор. Йо 14:9)…
Contemplatio (споглядання)
Наш досвід Бога або його відсутність зумовлюють стиль нашого життя. Усвідомлення Бога як Отця – Того, Який любить нас любов’ю батька і матері (пор. Іс 49:15), сповнює наше серце миром та впевненістю. Як християни, ми покликані ділитися цим досвідом, адже він допомагає людям бути відкритими на «все, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе та похвальне, і про те думати» (пор. Флп 4:8).
[1] Murray J. Harris. John (Exegetical Guide to the Greek New Testament. A. J. Köstenberger, R. W. Yarbrough – Gen. Eds.) B&H Publishing Group. Nashville, Tennessee 2015. Kindle Edition. Kindle Location 5911−6008.
Дуже дякую
Дякую Тобі, татусю небесний!