32-й тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Важливість прощення (Мк 11:23-26)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)

«Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, – то буде йому так. 24. Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так. 25. І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, Який у небі, простив вам провини ваші. 26. Коли ж ви не простите, то й Отець ваш, Який у небі, не простить провин ваших».

Коментар до тексту

Цей текст продовжує тему віри з попереднього уривку (Мк 11:11−23) − символічне прокляття смоковниці вказує на Божий суд за безплідність невіруючих провідників народу. З іншого боку, довіра до Бога творить чуда, і прикладом цього є довірлива молитва. Щоб ця молитва приносила плоди, потрібно мати чисте серце – прощати людям їхні провини.

Meditatio (розважання)

«Коли ж ви не простите, то й Отець ваш, Який у небі, не простить провин ваших». Боже прощення – це Його цілюща благодать, яка торкається нашого єства, пошматованого чи зраненого гріхом. Щоб ця благодать могла торкнути нас, увійти у нас і наповнити, потрібно викинути усякий мотлох гніву, жалів, образ, упередження та бажання помсти.

Бог не може увійти у нечисте серце. Він – Святий, тому не може поділяти наше серце з усім тим, що насправді протилежне Його природі та провадить нас до смерті. Отже, важливо усвідомити, що наші нібито приватні та особисті гніви і жалі насправді мають дотичність до масштабнішої реальності – Божого порядку, суспільної гармонії, ближніх, зрештою, нашого майбутнього. Давид – псалмопівець, пророк та другий цар Ізраїлю − у молитві просив Бога: «Провини бо мої я знаю, і гріх мій завжди передо мною. 6. Тобі, Тобі єдиному, згрішив я, і зло на очах Твоїх учинив я, щоб Ти у вироку Твоїм був оправданий і правий, коли будеш судити. 12. Серце чисте створи мені, а Боже, і дух потужний віднови в нутрі моїм» (Пс 51:5−6, 12).

Тому наше завдання − відмовитися від усякої скверни, зректися гріха, решту зробить Господь. Прощення – це звільнення від непотребу і визнання потреби у Бозі. У нашому серці може жити або Господь, або сатана. Зрозуміло, що результат такого перебування буде цілком протилежний. Проміжного стану не буває.

У Євангелії від Матея Ісус двічі закликає до прощення: перший раз у контексті Нагірної проповіді (своєрідна програма для учнів Ісуса, конституція Божого Царства), відразу після науки про молитву «Отче наш»: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам. 15. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших» (Мт 6:14−15); другий раз Він торкається цієї теми у навчанні про Церкву як реальність, у якій панують нові стосунки дитячої довіри та прощення, розповідаючи притчу про немилосердного слугу: «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого» (Мт 18:35).

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за те, що Ти простив мої гріхи і провини. Даруй мені усвідомлення, що кожного разу, коли я прощаю, виходжу з поля смерті і роблю крок до справжнього життя…

Contemplatio (споглядання)

Бог має чудовий план для кожної людини. Брак прощення з нашого боку, наша духовна короткозорість не дозволяє Йому реалізувати Свій прекрасний задум у нашому житті…