25-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Зцілення біснуватого (Лк 9:37–43)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Наступного дня, коли вони зійшли з гори, сила людей Його зустріла. 38. І ось якийсь чоловік з народу почав кричати: “Учителю, благаю Тебе, зглянься над моїм сином, бо він єдиний у мене. 39. Дух його хапає, і той кричить раптом, трясе його, і той пускає піну, з великим трудом він його залишає цілком знесиленого. 40. Просив я Твоїх учнів, щоб його вигнали, та вони не здоліли”. 41. Ісус відповів: “О невірний та розпусний роде! Доки Я буду з вами та терпітиму вас? Приведи сюди твого сина!”. 42. Ще тільки наближався хлопець, як демон кинув його об землю і сильно стряс; але Ісус погрозив нечистому духові, оздоровив юнака й віддав його батькові. 43. Усі були захоплені величчю Божою».

Коментар до тексту

Про зцілення біснуватого хлопця розповідають три єванеглисти – Мт 17:14–21, Мк 9:14–29 та Лк 9:37–43. Це історія про цілющу Божу благодать, неміч біснуватого хлопця, слабкість віри апостолів та ревність молитви люблячого батька. Подія відбувається відразу після того, як учні з Ісусом сходять з гори, на якій Ісус преобразився перед ними. Як свого часу Мойсей після сходження із Синаю побачив слабкість віри тих, кому він доручив служіння (пор. Вих 24:14; 32:1–8, 21–25, 35), так само й Ісус зіштовхується зі слабкістю віри Своїх учнів, які не можуть на прохання батька зцілити його біснуватого сина.

«О невірний та розпусний роде! Доки Я буду з вами та терпітиму вас?» (Лк 9:41) – це запитання Ісуса, звернене до учнів, підкреслює трагізм їхнього стану. Проте ревне прохання батька не залишається без відповіді – Ісус самим лише словом зціляє хлопця.

Meditatio (розважання)

«Просив я Твоїх учнів, щоб його вигнали, та вони не здоліли». На початку Лк 9 читаємо, що Ісус послав Своїх учнів з особливою місією: «Дав їм силу і владу над усіма бісами й оздоровляти недуги, і тоді послав їх проповідувати Царство Боже й недужих лікувати» (9:1–2). Якщо на початку їхнє служіння було успішне («І вийшли вони та, ходячи по селах, звіщали Добру Новину й оздоровляли всюди» – Лк 9:6), то тепер вони стояли безсилі та розгублені перед Господом. Замість зрости у вірі, вони у своїй зарозумілості та людських сподіваннях, які суперечать природі Божого Царства, не розвинули те, що прийняли як дорогоцінний дар для служіння іншим.

На жаль, сьогодні дуже часто можна побачити, як ті, які називають себе сучасними учнями Ісуса, з часом тільки применшують свою довіру до Нього, натомість намагаються самі влаштувати своє життя та його контролювати. Результати очевидні.

Ми усі любимо розповідати про геройську віру святої Матері Терези чи про великі навернення, як-от святого Августина або святого Ігнатія Лойоли, але самі не дуже поспішаємо наслідувати радикалізм їхньої довіри до Бога. Сьогодні у моїй рідній Церкві дуже популярно говорити про праведного Андрея Шептицького. Та чи ми пробуємо щодня жити його мудрістю, шляхетністю, справедливістю, прикладом любові до прекрасного, а передусім − до людей? Праведний митрополит Андрей у своєму житті послужив усім, що дав Йому Господь, для добра своїх ближніх. Через нього багато людей змінило свою думку про Бога та Церкву.

Сьогодні від нас залежить, який образ Христа й Церкви ми засвідчуємо своїм сучасникам. Як у часи Ісуса, так і тепер усі ми, охрещені, навіть цього не усвідомлюючи, є тими, від кого люди сподіваються отримати відповіді на найважливіші запитання та виклики життя. Навіть до переслідуваних християн апостол Петро ставив дуже високі вимоги: «А Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагаєсправоздання про вашу надію, однак із скромністю та острахом, маючи добру совість, щоб власне тоді, коли вас обмовляють, були осоромлені ті, які вчиняють наклепи на вашу добру в Христі поведінку» (1 Пт 3:15–16).

Oratio (молитва)

Ісусе, роби через мене усе, що Ти запланував…

Contemplatio (споглядання)

Історія про зцілення біснуватого застерігає сучасних послідовників Христа перед ілюзіями самодостатності та самовпевненості, а також пафосу та тріумфалізму. Апостол Яків каже: «Усяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця Світла, у якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як 1:17). Апостол Павло, характеризуючи своє служіння, подібностверджує: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна; бо ж я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1 Кор 15:10).