25-й тиждень після П’ятидесятниці. Субота. Зцілення біснуватого (Лк 9:37–43)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Наступного дня, коли вони зійшли з гори, сила людей Його зустріла. 38. І ось якийсь чоловік з народу почав кричати: «Учителю, благаю Тебе, зглянься над моїм сином, бо він єдиний у мене. 39. Дух його хапає, і той кричить раптом, трясе його, і той пускає піну; з великим трудом він його залишає цілком знесиленого. 40. Просив я Твоїх учнів, щоб його вигнали, та вони не здоліли.» 41. Ісус відповів: «О невірний та розпусний роде! Доки Я буду з вами та терпітиму вас? Приведи сюди твого сина!» 42. Ще тільки наближався хлопець, як демон кинув його об землю і сильно стряс; але Ісус погрозив нечистому духові, оздоровив юнака й віддав його батькові. 43. Всі були захоплені величчю Божою

Коментар до тексту

Розповідь про зцілення біснуватого хлопця розповідають три Єванеглисти – Мт 17:14–21, Мк 9:14–29 та  Лк 9:37–43. Це історія про Божу зцілюючу благодать, неміч біснуватого хлопця, слабкість віри апостолів та ревність молитви люблячого батька. Подія відбувається відразу після того, як учні з Ісусом сходять з гори, на якій Ісус переобразився перед ними. Подібно, як  свого часу Мойсей після сходження з Синаю побачив слабкість віри тих, кому він доручив служіння (пор. Вих 24:14; 32:1–8, 21–25, 35), так само й Ісус зіштовхується з слабкістю віри своїх учнів, які не можуть на прохання батька зцілити його біснуватого сина.

«О невірний та розпусний роде! Доки Я буду з вами та терпітиму вас?»  (Лк 9:41), – це запитання Ісуса звернене до учнів підкреслює трагізм їхнього стану. Ревне прохання батька, пртоте, не залишається без відповіді – Ісус одним лише, словом, зціляє хлопця.

Meditatio (розважання)

«Просив я Твоїх учнів, щоб його вигнали, та вони не здоліли.» На початку Лк 9 читаємо, що Ісус послав Своїх учнів з особливою місією: «Дав їм силу й владу над усіма бісами, й оздоровляти недуги, і тоді послав їх проповідувати Царство Боже й недужих лікувати.» (9:1–2). Якщо на початку їхнє служіння було успішне («І вийшли вони та, ходячи по селах, звіщали Добру Новину й оздоровляли всюди.» – Лк 9:6), то тепер вони стояли безсилі та розгублені перед Господом. Замість зрости у вірі, вони – у своєму зарозумінні та людських сподіваннях (противних природі божого Царства) – не розвинули те, що прийняли як дорогоцінний дар для служіння іншим.

На жаль, сьогодні, дуже часто можна побачити, як ті, котрі називають себе сучасними учнями Ісуса, з часом тільки применшують свою довіру до Нього й чимраз більше намагаються самі облаштовувати своє життя та його контролювати. Результати є очевидні.

Ми усі любимо розповідати про геройську віру святої Матері Терези чи про великі навернення, – як от святого Августина, або святого Ігнатія Лойоли, –  але самі не дуже спішимо наслідувати радикалізм їхньої довіри до Бога. Сьогодні у моїй рідній Церкві є дуже популярно говорити про праведного Андрея Шептицького. Але чи ми пробуємо жити його мудрістю, шляхетністю, справедливістю, прикладом любові до усього прекрасного, а насамперед людей, – на щодень? У всіх ситуаціях нашого церковного і суспільного життя? Праведний митрополит Андрей у своєму житті послужив усім, що дав Йому Господь, для добра своїх ближніх. Через нього багато людей змінили свою думку про Бога та Церкву.

Сьогодні від нас залежить, який образ Христа та Церкви ми засвідчуємо своїм сучасникам. Як і в  часи Ісуса так і тепер, усі ми охрещені, навіть цього не усвідомлюючи, є тими, від яких люди сподіваються відповідей на найважливіші запитання та виклики життя. Навіть до переслідуваних християн, апостол Петро ставив дуже високі вимоги: «А Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію, – однак, із скромністю та острахом, маючи добру совість, щоб, власне, тоді, коли вас обмовляють, були осоромлені ті, які вчиняють наклепи на вашу добру в Христі поведінку.» (1 Пт 3:15–16).

Oratio (молитва)

Ісусе, роби через мене усе, що Ти запланував…

Contemplatio (споглядання)

Історія про зцілення біснуватого перестерігає сучасних послідовників Христа, перед ілюзією власної самодостатності та самовпевненості, а також пафосу та тріумфалізму.  Апостол Яків каже, що: «Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як 1:17). Апостол Павло характеризуючи своє служіння стверджує подібно: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1Кор 15:10).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *