30-та неділя після П’ятидесятниці (Лк 18:18-27). Варіант 1

Час прочитання: 8 хвилин

Один знатний спитав Ісуса: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» 19. А Ісус озвавсь до нього: «Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20. Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.» 21. Той же відповів: «Все це я зберіг змалку.» 22. Почувши те Ісус, сказав до нього: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.» 23. Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24. Глянув Ісус на нього й мовив: «Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25. Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.» 26. А ті, що слухали, сказали: «Хто ж тоді може спастися?» 27. Він відповів: «Неможливе в людей, можливе є в Бога.» 28. Тоді Петро промовив: «Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.» 29. Ісус сказав їм: «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, 30. і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.»

В цьому уривку Євангелія йдеться про відносини, які прийнятні для Бога. Успадкувати, тобто  отримати життя вічне – це те ж саме, що увійти в Царство Боже (в. 24), або ж спастися (в. 26).

Ісус запитує чоловіка, котрий назвав Його благим, чи той знає, що насправді означає це слово. Не заперечуючи Своєї благості, Ісус нагадує йому традиційний погляд юдаїзму на милість Бога (ніхто  крім Бога, не може бути благим). Тобто, Ісус зовсім не заперечує, що Сам є Сином Божим, хоча це було не цілком очевидно для цього чоловіка, однак Він намагається уникнути проявів порожніх лестощів.

На запитання знатного чоловіка Ісус відповідає у традиційному для юдеїв стилі, вказуючи на необхідність виконування заповідей, виділивши ті з другої половини Декалогу, виконання яких можна перевірити спостерігаючи за зовнішньою поведінкою людини. Заповіді наведені в незвичайному порядку, який також можна знайти в грецькому перекладі Старого Завіту. Заповідь про жадібність опущена або через те, що цей гріх проявляється не так очевидно, як інші, або тому, що ця заповідь фактично виявилася єдиною, про яку молодий чоловік не міг сказати, що він її виконує.

 Після заяви знатного чоловіка, що він дотримується усіх заповідей, Ісус випробовує його на більш глибокому рівні: хай він оберне все своє майно в готівку, гроші роздасть бідним і стане Його учнем. Відмова вчинити саме таким чином свідчила про те, що насправді цей чоловік не любив свого ближнього як самого себе та що більшу прихильність він переживав не у відношенні до Бога, а до себе  самого  та до свого багатства. Хоча зовні він і дотримувався закону, його серце не було повністю з Богом. Тут міститься наочний доказ того, як гранично складно увійти в Царство Боже людям, чиї серця прив’язані до багатства. Фактично, це можна порівняти з верблюдом, котрий би спробував пройти крізь вушко голки! Тут Ісус використовує єврейський образний вираз, що означає нездійсненність (велика тварина, що проходить через вушко голки). Це гіпербола, і в ній дослівно йдеться про «вушко голки» (а не про ворота з такою назвою в Єрусалимі, як іноді неправильно дехто вважає). Насправді, для людей неможливо спастися без Божої благодатної допомоги: люди не здатні пересилити свою гріховну натуру самостійно, однак Бог може втрутитися і врятувати тих, хто відповів на Його заклик.

Тоді Петро каже, що Дванадцять відповіли на покликання Господа і відмовилися від усього на світі заради Ісуса. Ісус обіцяв, що ті, хто приготувалися принести в жертву все, що повинно бути залишено учнями Христа, отримають набагато більше благословення і зараз, в братстві Божих людей, і в віці наступнім. Більшість учнів Ісуса не були бідними людьми (заможні рибалки та збирачі податків), але вони залишили свої прибуткові справа, щоб піти за Ним. Їх нагорода полягала в тому, що вони будуть спільно володіти власністю з віруючими в цьому світі (пор. Дії 2:44-45) і життям вічним в прийдешньому  Царстві.

Ісус встановлює те, чого так пристрасно бажало більшість юдеїв: Боже Царство, спасенну верховну Божу владу, котра по-новому діє на благо всього світу. Це означало, що вже в цьому часі міг проявитися той «майбутній вік», про який Він говорив. У своїй повноті він настане тоді, коли всяке зло буде знищено, і всі ті, хто належить до майбутнього віку, стануть причасниками його життя. Оскільки грецьке слово «вік» часто перекладається як «вічність», майбутнє життя стали називати «вічним життям». Сьогодні цей вислів часто сприймають лише як вічно триваюче існування. В оригіналі ж йдеться про те, що в новому Божому віці все оновиться і буде визволене від зіпсуття,  занепаду, зла, гіркоти, болю, страху і смерті. І це лише початок. Виникнуть нові можливості, будуть нові радості. Небо і земля з’єднаються, Бог і Його діти заживуть разом. Саме цього очікували юдеї. Це все настане тоді, коли над світом остаточно буде встановлена спасенна Божа влада. Все це Ісус здійснює вже в теперішньому світі… Звичайно, зло і смерть ще не зникнуть. Сам Ісус зіштовхнеться з силами котрі панують в нинішньому віці. Але там, де Він був присутній з людьми, котрі смиренно і покаянно вірили, що Боже Царство діє в Ньому і через Нього, можна було вже розгледіти проблиски майбутнього віку.

Багатий начальник засмутився, оскільки щоб унаслідувати вічне життя нового віку, йому довелося б відмовитися від цінностей віку старого й цілком довіритися новому, подібно до того, як пірнальникові потрібно відірватися від берега, щоб стрибнути в річку. Він не міг серйозно шукати нового віку, поки не відмовився від атрибутів віку старого. Дотримання заповідей було доброю і важливою справою; але оскільки він був прив’язаний до своїх володінь – а це, для юдеїв, яким була обіцяна земля, було важливим атрибутом самовизначення, – то він не був здатний прийняти Царство Боже як дитина, зі смиренною довірою дозволяючи Богові бути Богом. Істинне багатство лежить в небесній площині: «скарб на небесах» не просто означає якийсь скарб, яким ми заволодіємо після смерті, але той скарб, який Бог приберігає доти, поки небо і земля не будуть приведені до своєї від самого початку задуманої єдності.

Проблема з багатим чоловіком, була також і в тому, що він сподівався справити враження на Ісуса своїм благочестям і побожністю; на відміну від «грішників», про яких розповідає Євангеліє в попередніх розділах, він досяг видимого морального рекорду в дотриманні загальновідомих заповідей…

Вже нині промені нового віку прориваються в наш похмурий і старий світ. У житті Христової родини є нові будинки, нові сім’ї, нові можливості для тих, хто залишив позаду все старе. У будь-яку епоху Церква покликана бути саме таким братством, живим втіленням майбутнього віку. Тільки в такій позбавленій егоїзму і дихаючій довірою спільнотного життя Церкві, її члени та люди, які її оточують, зможуть побачити, що таке новий Божий світ, і все більше і більше вживатися в нього.

Роздуми взяті з наступних коментарів:

Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. – Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014 (2d ed.), p. 227-228

Carson, D. A. New Bible commentary: 21st century edition. Rev. ed. of: The new Bible commentary. 3rd ed. / edited by D. Guthrie, J.A. Motyer. 1970. (4th ed.) Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, Lk 18:18–34 The rich ruler

Wright N. T. Luke for Everyone. – Westminster John Knox Press, 2004. – Kindle ed. p.214-217