І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» 26. А Ісус мовив до нього: «В законі що написано? Як там читаєш?» 27. Озвався той і каже: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.» 28. «Ти добре відповів», сказав (Ісус), «роби це й будеш жити.» 29. Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: «А хто мій ближній?» 30. Мовив тоді Ісус, кажучи: «Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. 31. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. 32. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. 33. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. 34. Він приступив до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. 35. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. 36. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?» 37. Він відповів: «Той, хто вчинив над ним милосердя.» Тоді Ісус сказав до нього: «Іди і ти роби так само.»
В наративі, представленому в Лк 10:25 – 11:13, знаходимо саме ті характеристики, які на думку Ісуса повинен мати Його учень. Притчею про милосердного самарянина (10:25 – 37), Ісус насамперед показує, що для Бога всі люди є однаково дорогі, та закликає всіх, які хочуть жити Божим життям (життям вічним), до любові ближнього без жодних обмежень та кордонів; розповіддю про гостину в Марти та Марії (10:38 – 42), Лука демонструє, що учнем Ісуса може бути кожен (навіть жінка!), хто вміє слухати Боже Слово, та відставити набік всі життєві клопоти; розлогішим повчанням про молитву (11:1 – 13) Ісус навчає, що Бог є Отець, і тому учні з великим довірʼям та відвагою повинні звертатися до Нього з своїми проханнями та потребами, а головно з проханням про настання Його Царства.
Сам текст Лк 10:25 – 37 представляє добре продуману єдність двох частин (вв. 25 – 28 та 29 – 37). Кожна з частин починається з питання, яке Ісусові задає законовчитель: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» (в. 25); «А хто мій ближній?» (в. 29). Крім того, як цілість, цей уривок відповідає формі «мідрашу» (євр. מִדְרָשׁ – тлумачення; частина усної Тори), який будується у відповідності до наступних принципів:
а). вступне запитання в тексті Писання (вв. 25 – 27; пор. Втор 6: 5; Лев 19:18);
б). друге посилання на Писання (в. 28; пор. Лев 18:5);
в). експозиція, найчастіше за допомогою притч, в якій розглядаються неправильно зрозумілі слова (в тексті Лк 10:25 – 37 це πλησιον (ближній) у вв. 27, 29, 36 та ποιειν(робити, чинити) у вв. 28, 37а, 37б).
г). заключний текст або ремарка, яка відсилає до початку (в. 37).
Притча про милосердного самарянина (Лк 10:29 – 37) є відповіддю Ісуса на запитання законовчителя. Кожний з основних персонажів, представляє більш широку групу чи клас людей до яких вони належать. Хоч самарянин надає тільки матеріальну допомогу, притча не виключає тлумачення і на духовному рівні. Ціль подорожі робить ще більш огидною поведінку священика та левіта: якщо по дорозі в Єрусалим вони мусіли зберігати ритуальну чистоту, й це бодай трохи могло служити їм оправданням (оскільки подорожній виглядав мертвий, тобто нечистий з ритуальної точки зору), вони не мали подібної причини, після того як виконали всі обряди, та верталися з Єрусалиму. Таким чином священик та левіт відіграють роль негативного прикладу, а самарянин перетворюється в шокуючий контр приклад. В сучасній культурі слово «самарянин» стало синонімом гуманіста, й тому вже не так легко собі уявити, наскільки драматичний переворот традиційних очікувань був здійснений у цій притчі.
«Самарянин змилосердився» (Лк 10:33). Дієслово σπλαγχνιζομαι – splanhnidzomai – милосердитися, в Луки окрім цього уривку, вживається тільки в розповіді про воскресіння єдиного сина вдови з Наїну (Лк 7:13) та в притчі про Милосердного батька (та двох Його блудних синів: Лк 15: 20). Розуміння його глибшого значення важливе з двох причин:
а). означає найвищий ступінь солідарності з потребуючою особою;
б). форма та стан дієслова, які вжиті в грецькому оригіналі (аорист в пасивному стані третьої особи однини – т. зв. passivum divinum) вказують на Бога як на підмет дії. Лука тим самим в особі самарянина вбачає Ісуса, який прийшов щоб зцілити наші рани.
Рівно ж текст в Лк 10:25 – 37 є важливим уривком про етику учня Ісуса. Учень, є той хто любить Бога насамперед в іншій людині.
Кілька наступних висновків є цілком очевидними:
– на прикладі священика та левіта ми переконуємося, що релігійний статус та обізнаність в “законах” не служать оправданням (спасінням) для людини, якщо в неї не має любові;
– на прикладі самарянина ми бачимо, як важливо виявляти спів страждання до тих хто цього потребує, не залежно від етнічних чи релігійних бар’єрів, які нас розділяють;
– на прикладі людини, яка лежала край дороги, ми бачимо, що й ворог може виявитися ближнім;
– в Ісусі з нами є Бог. Він прийшов у світ щоб зцілити рани всіх тих, «які лежать край дороги». Щоб це як найкраще та як найшвидше зреалізувати, Він потребує нас, щоб ми вже сьогодні вийшли з відвагою на цю дорогу, й тоді Він як Голова Тіла, яким є Церква, діятиме через нас.
