Покров Пресвятої Богородиці (Євр 9:1–7)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Перший Завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну. 2. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення, він зветься Святе. 3. За другою ж завісою був намет, званий Святе Святих, 4. із золотим жертовником для палення пахучого кадила та Кивотом Завіту, цілковито покритий золотом, у ньому був золотий посуд із манною, розцвіле жезло Арона й таблиці Завіту. 5. А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно. 6. І при такому влаштуванні всього цього в перший намет увіходять завжди священники, виконуючи служби, 7. у другий − раз на рік лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини».

Коментар до тексту[1]

У цьому уривку автор Послання до Євреїв пояснює облаштування святині (Намету Присутності), яку Бог наказав Мойсеєві спорудити для того, щоб Він міг жити посеред племен Ізраїлю. Після опису різних частин святині та утварі, розташованої у них (вв. 2–5), автор продовжує свою розповідь, описуючи різноманітні служіння у святині (вв. 6–7). Обмежений доступ до Бога у Старому Завіті вказує на те, що Намет Присутності виконував тільки тимчасову, типологічну роль, аж поки через Воплочення Ісуса Христа всі люди отримали доступ до Отця, адже в Ньому небесне зустрілося із земним, а Бог поєднався з людиною.

Meditatio (розважання)

«У другий – раз на рік лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини». На противагу постійному служінню священників у першій частині Намету Присутності (тут священники двічі на день приносили кадильну жертву, щодня змінювали олію в лампадах, кожної Суботи змінювали 12 Хлібів появлення / предложення, які символізували присутність Ізраїлю перед обличчям Господнім), яка називалася «Святеє», у другу частину під назвою «Святеє Святих» увіходив тільки первосвященник, і то лише раз на рік у День Покути (Лев 16). Під час особливого Богослужіння він заходив у Святеє Святих, щоб окропити кришку Кивота Завіту і саме святилище кров’ю бичка за свої провини та кров’ю козла за гріхи народу. Грецький переклад з єврейської на означення накриття Кивота звучить як «місце милості» – звідти Бог промовляв до Мойсея; ця частина Кивота була немовби троном Бога на землі, а відтак найсвятішим місцем у Наметі Присутності.

У Святому Святих був «Кивот Завіту, цілковито покритий золотом, у ньому був золотий посуд із манною, розцвіле жезло Арона й таблиці Завіту» (в. 4). Посуд із манною пригадував Божу опіку над Ізраїлем у часі його подорожі з Єгитпту до Обціяної Землі. Розквітлим жезлом Мойсей та Арон послуговувалися для творення чудес у контексті звільнення Ізраїлю від єгипетського рабства. Кам’яні таблиці Завіту містили викарбуваний Декалог, який Господь дарував Мойсеєві на горі Синай під час установлення Союзу з народом Ізраїлю.

Цей особливий текст із Послання до Євреїв засвідчує велике бажання Бога наблизитися до людини, запросити її до участі у Своєму житті. Оскільки через гріх людина відпала від Божого життя, Бог постійно створював і продовжує створювати різноманітні можливості для того, щоби повернути її до єдності із Собою. Деякі середники наближення людини до Бога, як-от жертвоприношення, Закон та свята, відігравали тільки тимчасову роль і були немовби тінню майбутніх речей (Євр 10:1; Кол 2:17). Найповнішою мірою Бог наблизився до людини через Воплочення Його Єдинородного Сина – Ісуса Христа. Це стало можливим через радісне «Нехай станеться!» Пречистої Діви у часі благовістування архангела Гавриїла (Лк 1:38). Благовіщенню Марії передувала інша важлива подія: за найдавнішою традицією, Її батьки Йоаким і Анна віддали Доньку на виховання при Єрусалимському Храмі, де Вона приготувалася до того, щоби стати «Вмістилищем Невмістимого», як співаємо в акафісті, «Кивотом позолоченим Нового Завіту». Увійшовши у двори Храму, Пречиста Діва Марія згодом сама стала Храмом, у якому Бог назавжди поселився настільки близько до людини, наскільки це було можливо, і розділив із нами нашу людськість, нашу плоть і кров…

Oratio (молитва)

Пречиста Діво Маріє, випроси мені Своїми молитвами дару відкритості на Божу волю та Його присутність у моєму житті…

Contemplatio (споглядання)

Свято Покрову Богородиці пригадує нам, що Пречиста Діва Марія, яка повністю довірила Своє життя Господеві, є найпромовистішим знаком того, що наша вірність Богові дозволяє Йому творити чудеса. Через безмежну довіру Богородиці до Бога, Він вислуховує Її молитви, а Її молитовне заступництво є надзвичайно дієве…  


[1] Коментар д тексту та деякі думки в розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016, Heb 9:1–7.

3 коментарі до “Покров Пресвятої Богородиці (Євр 9:1–7)”

Залишити відповідь до Андрій Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *