Тиждень загальниці. П’ятниця. Жінка, про яку пам’ятають (Мк 14:3-9)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«І як був у Витанії, в домі Симона прокаженого, і коли Він був за столом, то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила Йому на голову. 4. Деякі обурилися між собою: Навіщо, мовляв, така втрата мира! 5. Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати! І вони ремствували на неї. 6 . Але Ісус сказав: Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти Мене добрий вчинок. 7. Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; Мене ж не завжди маєте. 8. Що могла, те зробила; вона заздалегідь намастила Моє тіло на похорон. 9. Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам’ятку про неї”».

Коментар до тексту

Цей текст містить розповідь, яка стала однією з причин розп’яття Ісуса. Після урочистого в’їзду в Єрусалим (Мк 11:1-11), акції у Храмі (Мк 11:15-19) та розповіді притчі про злочинних виноградарів (Мк 12:1-12) намащення миром в домі Симона прокаженого стало помазанням Ісуса на царство, престолом якого стане розп’яття. Відразу після цієї події «Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвященників, щоб видати його їм» (Мк 14:10).

Meditatio (розважання)[1]

«Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам’ятку про неї». Оскільки подорожі запиленими дорогами Святої Землі, як правило, відбувалися пішки, то ноги мандрівників завжди були у поросі. Запрошуючи когось на гостину, господар мав подбати, щоб гості могли обмити ноги, у цьому могли допомогти слуги, а якщо їх не було, то господар сам подавав воду і рушники. Найбільш шанованому гостеві господар міг намастити голову маслом, яке було своєрідною заміною теперішнього мила.

Щоб зрозуміти значення сьогоднішнього Євангелія, його треба читати разом із розповіддю у Йо 11:55-12:7. Тоді стає очевидно, що жінкою, яка вилила дорогоцінний нард на голову Ісуса, була Марія – сестра Лазаря, якого Ісус воскресив із мертвих. Євангелист Йоан додає, що вона також обмила нардом і ноги Господа та витерла їх своїм волоссям. Усе це вона зробила мовчки. Проте її вчинок красномовніший від будь-яких слів. Її безмежна любов до Ісуса виявилася у великій щедрості її дару.

На відміну від усіх присутніх Марія єдина побачила неминучість скорої смерті Ісуса. Вона не відмовляла Його від подорожі до Єрусалима і не намагалася сама Його врятувати, як це хотів зробити Петро. Марія до кінця не розуміла, але і не піддавала сумнівам рішучість Господа іти вибраним шляхом. Любов допомогла їй відчути Його тверду віру у Божу волю і прийняти її разом з Ним. Відтак вчинок цієї жінки став знаменням хресної смерті Ісуса. Марія відчула, що саме любов спонукала Ісуса добровільно прийняти смерть, і тому, відповідаючи на Його любов своєю любов’ю, розділяє Його біль. Інші присутні не бачили того, що бачила Марія, не відчували і не розуміли, саме тому думали практично і чисто по-людськи – про бідних…

Oratio (молитва)

Ісусе, навчи мене за прикладом Марії бачити серцем…

Contemplatio (споглядання)

Сьогодні нам не потрібно вибирати між Ісусом і бідними, адже хресна дорога привела Його до повного єднання з убогими та знедоленими. Позбавлений усього найменшого, що мав, зіштовхнувшись із презирством та гнівом, Ісус у Своїй смерті воістину став одним із найнещасніших на землі. Тому Він близький до кожного з нас, а найбільше до убогих і терплячих. Однак хресна дорога – це щось більше ніж матеріальне піклування про потребуючих, це також єднання з ними. Прийняти смерть Ісуса означає прийняти і цю близькість. Приклад любові Марії може навчити нас того, як пройнятися Божим співстражданням до знедолених людей, які живуть поруч із нами, і навчитися бачити навколо те, чого не бачать інші…


[1] Розважання над Євангелієм дня основане на роздумах про цю подію у книзі Р. Бокэм, Т. Харт. У подножия креста. Размышления о свидетелях драмы. Пер. с англ. Коллоквиум. Черкассы 2007, С. 11-19.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *