Lectio (читання)
«Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб Його поцілувати. 48. А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” 49. Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” 50. І вдарив один із них слугу первосвященника й відтяв йому праве вухо. 51. Ісус озвався: “Лишіть-но!” І доторкнувшися до вуха, Він зцілив його. 52. Тоді Ісус сказав до первосвященників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти Нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! 53. Як Я щодня був з вами у Храмі, не простягнули ви рук на Мене; та це ваша година, і влада темряви”. 54. Схопивши Ісуса, вони повели Його й привели в дім первосвященника. Петро ж ішов слідом за Ним здалека. 55. І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. 56. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з Ним був!” 57. А він відрікся, кажучи: “Не знаю Його, жінко!” 58. Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, – каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!” 59. А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з Ним був! До того він із Галилеї!” 60. Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш”. І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. 61. І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше ніж півень заспіває, ти Мене відречешся тричі”. 62. І, вийшовши звідти, заплакав гірко. 63. Тим часом люди, що держали Його, б’ючи Його, над Ним знущалися 64. і, накривши, питали Його: “Пророкуй, хто той, що вдарив Тебе?” 65. І багато іншого, глузуючи, говорили на Нього. 66. Як же настав день, зібралася рада старших народу, первосвященники та книжники; і привели Його на суд свій 67. і казали: “Коли Ти – Христос, скажи нам”. Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите; 68. а якщо вас спитаю, ви не відповісте. 69. Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили”. 70 . А всі сказали: “То, значить, Ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що Я”. 71. “Навіщо нам ще свідки, – сказали ті, – самі ми чули з уст Його”. 23:1. Тоді встала вся їхня громада, і повели Його до Пилата».
Коментар до тексту
Середа і п’ятниця цього тижня − це т. зв. алітургійні дні, тому що з огляду на приготування до Великого посту в ці дні Святу Літургію не служимо. Для розважання ж візьмемо частину читання Євангелія попереднього дня, тобто вівторка. Цей текст описує арешт Ісуса через зраду Юди, відречення Петра, знущання сторожі над Ісусом та допит перед Синедріоном. Лука показує, що Ісус добровільно дає Себе арештувати і повністю контролює ситуацію, проте зауважимо, що Свою силу Ісус використовує не для самооборони, але з милосердям зціляє вухо скаліченому слузі первосвященника. Учням не бракує відваги силою боронити Ісуса, і цим вони показують повне нерозуміння Його місії. Тим часом Ісус засвідчує перед слугами первосвященника Свою невинність та вказує на фальшивість їхніх оскаржень. Юда вдається до підлої зради, а Петро заперечує свою причетність до Ісуса. Єдиний, хто зберігає Свою гідність, це Ісус…
Meditatio (розважання)
«А він відрікся, кажучи: “Не знаю Його, жінко!”. Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, – каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!”. А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з Ним був! До того він із Галилеї!”. Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш”». Ці декілька віршів описують три відречення Петра, про які Ісус сказав під час Тайної вечері (Лк 22:31-34). З цього епізоду Євангелія можна побачити, як Петро потрохи втрачає свою тотожність. Насамперед він зрікається свого зв’язку з Христом, а відповідно − з Богом. Потім заперечує взаємини зі спільнотою учнів, тобто перериває зв’язок із людьми. Вкінці відрікається від своїх коренів і землі, з якої походить, отже, втрачає контакт зі своєю особистою історією. У такому стані його застає милосердний погляд Христа, який дозволяє йому усвідомити цілковиту особисту неміч і спонукає до сліз покаяння[1]…
Петро природно боявся за своє життя. І навіть більше, він прагнув урятувати своє життя і життя Ісуса, але хотів це зробити відповідно до власного розуміння. Бог мав інші плани. Ісус прийняв Божий задум, а Петро − ні. Тому і сталася ця трагедія відречення. Чому Ісус згодився з Божою волею? Тому що знав Бога дуже глибоко, усім Своїм єством. Досвід Бога, який мав Ісус як людина, не мала і не матиме жодна людина на землі. І не тільки тому, що Він був воплоченим єдинородним Божим Сином, одним із Пресвятої Трійці, а також тому, що усю Свою волю, усю Свою людську природу Ісус підкорив Небесному Отцеві. У цьому Його велич як справжньої людини.
До Воскресіння Петро до кінця не розумів Ісуса. Очевидно, що зовні, як людину він знав Христа, адже Той навіть поселився у хаті Петрової тещі в Капернаумі, коли на початку прилюдного служіння Його відкинули у рідному Назареті (Лк 4:16-30). Але Петро не знав Ісуса своїм серцем. У біблійній мові іменник «знання» (євр. דַּעַת / daat) означає також «розуміння, досвід». Коли ми втрачаємо досвід Бога, розуміння Його волі, тоді починається наша деградація. Відійшовши від Бога, ми віддаляємося від ближніх, самих себе та власної тотожності. Тільки розуміння та досвід Божого милосердя через покаяння може повернути нас на дорогу життя…
Oratio (молитва)
Ісусе, дякую Тобі за Твою вірність…
Contemplatio (споглядання)
Справжній досвід Бога позначається на нашому
житті: стосунках із ближніми, цілях, планах та способах їх реалізації. Життя
без Бога не покращує якості наших взаємин з іншими людьми, радше навпаки. Якщо
ми ненавидимо ближніх або ж пробуємо їх зробити щасливими відповідно до якихось
власних вимріяних стандартів, то не можемо називати себе віруючими людьми. Йоан
Богослов каже: «Коли ми кажемо, що маємо з Ним спільність, а ходимо в
темряві, то ми говоримо неправду й не чинимо правди. 7. А коли ходимо у світлі,
як Він сам – у світлі, ми маємо спільність один з одним, і Кров Ісуса Христа,
Його Сина, нас очищує від усякого гріха. 8. Коли ми кажемо, що гріха не маємо,
то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. 9. Як же ми визнаємо гріхи
наші, то Він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас
від усякої неправди. 10. Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо Його
неправдомовним, і слова Його в нас немає» (1 Йо 1:6-10).
[1]Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, s. 2321.
Дякую!!!