Тиждень сиропусний. Понеділок. Наша Пасха – Христос (Лк 19:29-40; 22:7-39)

Час прочитання: 11 хвилин

Lectio (читання)

«І от, як Він наблизився до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із Своїх учнів, 30. кажучи: “Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши в нього, ви знайдете прив’язане ослятко, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв’яжіть його і приведіть. 31. Коли ж вас хтось спитає: Навіщо відв’язуєте? – ви скажете: Господь його потребує”. 32. Пішовши посланці, знайшли, як Він сказав їм. 33. Коли вони відв’язували осля, господарі його спитали їх: “Навіщо відв’язуєте осля?” 34. Ті відповіли: “Господь його потребує”. 35. А привівши його до Ісуса й накинувши на осля свою одежу, посадили Ісуса. 36. І як Він їхав, простеляли свою одежу по дорозі. 37. А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада Його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, 38. кажучи: “Благословен цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!” 39. Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали Йому: “Учителю, заборони Твоїм учням”. 40. Він же відповів: “Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння”… 22:7.Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. 8. Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть, – сказав, – та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили”. 9. Вони Його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?” 10. Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, 11. і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій Я з учнями Моїми міг би спожити пасху? 12. І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте”. 13. Пішли вони й знайшли так, як Він сказав їм, і приготували пасху. 14. І як прийшла година, сів Він до столу й апостоли з Ним. 15. І Він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш ніж Мені страждати, 16. бо кажу вам, Я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві”. 17. І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, 18. бо, кажу вам: Віднині Я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство”. 19. І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це – Моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин”. 20. Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша – це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається. 21. Одначе, ось рука того, що Мене видасть, на столі зо Мною. 22. Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що Його видає”. 23. І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити. 24. Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. 25. Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. 26. Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга. 27. Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, Я між вами як Той, що служить. 28. Ви ті, що перебували зо Мною у моїх спокусах, 29. і Я завіщаю вам Царство, як Мені завіщав Отець Мій, 30. щоб їли й пили за столом у Моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїлю. 31. О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, 32. та Я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів”. 33. “Господи, – сказав Петро до Нього, – з Тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть”. 34 . А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, Мене не знаєш”. 35. Далі сказав їм: “Як Я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?” 36. “Нічого”, – відповіли. Він же до них промовив: “А тепер – хто має калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. 37. Кажу вам: Має сповнитись на Мені, що написане: Його зараховано до злочинців, – бо те, що стосується до Мене, кінця доходить”. 38. Вони cказали: “Господи! Ось два мечі тут”. А Він відповів їм: “Досить!” 39. Тоді вийшов Він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за Ним пішли і Його учні».

Коментар до тексту

У Лк 9:51 читаємо про те, що Ісус вирушає до Єрусалима, а в першій частині сьогоднішнього євангельського уривку (Лк 19:29-40) розповідається про Його урочистий в’їзд на осляті у Святе місто (пор. Мт 21:1-9; Мк 11:1-10; Йо 12:12-18). Ця подія мала пригадати сучасникам Ісуса, як майже 1000 років перед тим Соломон, син царя Давида, подібно увійшов у Єрусалим, сидячи на мулі, щоб стати новим царем Ізраїлю (1 Цар 1:38-48). Урочистий вʼїзд Ісуса у Єрусалим − це вступ до фінального акту божественної драми відкуплення.

У другій частині сьогоднішнього читання (Лк 22:7-39) вміщено опис установлення Тайни Євхаристії та прощальну промову Ісуса. Тлом для цієї події стає старозавітне свято Пасхи, обряди якого описані у 12-й главі книги Виходу. Пасхою називали жертву агнця у Храмі в навечір’я свята, а потім її споживали за вечерею в родинах. Звичай споживати Пасху вдома поширився між 100 до Хр. та 70 по Хр. Автор книги Виходу пише: «Якби ж часом ваші діти вас спитали: “Що це за обряд у вас?” 27. То ви відповісте: “Це жертва пасхальна в честь Господа, що пройшов мимо хат синів Ізраїлю в Єгипті, як побивав єгиптян, щадивши хати наші”» (Вих 12:26-27). Равіністична традиція пов’язує Пасху з жертвою Ісаака. Євреї казали, що Пасхальна ніч – це ніч річниці Синайського Союзу. Тепер, святкуючи цей старозавітний обряд зі Своїми учнями, Ісус використовує його для того, щоб звільнити нас не просто з-під влади єгипетського фараона, але з-під влади гріха і смерті.

Meditatio (розважання)[1]

«І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою, 18. бо, кажу вам: Віднині Я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство”. 19. І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це – Моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин”. 20. Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша – це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається”». Обряд Пасхи уприсутнював для євреїв спасіння, яке досвідчили їхні батьки під час Виходу з Єгипту. Для того, щоб зрозуміти спасительний характер слів і жестів Ісуса на Тайній вечері, потрібно дивитися на них у контексті святкування єврейської Пасхи. Ісус виразно усвідомлював наближення смерті (Лк 22:15), тому ця подія мала прощальний характер. Проте тут Христос говорить не тільки про Своє терпіння, але й про Свій остаточний тріумф. Як батько у кожній родині, Він бере т. зв. першу чашу і промовляє над нею слова благословення. На Пасху євреї висловлювали прагнення побачити Месію і настання Божого Царства, тому в Лк 22:17 Ісус говорить про прихід Царства, щоб підкреслити, що у Ньому сповнюються усі заповіді та очікування. Лука не згадує про споживання пасхального агнця, адже істинний Агнець буде заколений наступного дня – це Ісус, Який помре на хресті. Однак те, що відбудеться на хресті, тепер виражається знаками і жестами.

Коли Христос подає учням хліб, то хоч він і не змінює своїх фізичних властивостей, силою слів Ісуса він стає Його Тілом, так само діється і з вином, яке стає Його Кров’ю. Коли ми їмо Тіло Христа і п’ємо Його Кров, установлюється Новий Союз між Богом і людьми. Отже, тут можна побачити зв’язок із символікою Синайського Союзу, під час якого людей окроплювали кров’ю жертовних тварин (Вих 24:1-8). Однак те, що вчинив Ісус, жертвуючи Самого Себе, досі не мало аналогів у жодному союзі. До цього моменту в жертву приносили тварин, тепер Ісус, Божий Син, Сам добровільно приносить Себе у єдину досконалу жертву. Жертва Його життя звільняє усе людство з неволі сатани, гріха і вічної смерті.

Лука єдиний з-поміж євангелистів наводить слова Ісуса: «Чиніть це на Мій спомин» (22:19 пор. 1 Кор 11:24 і н.). Слова «пам’ятати» (євр. זָכַר / zākar) чи «поминання» (זִכָּרוֹן / zikkārоn) у біблійній мові часто означають «уприсутнювати». Починаючи від апостолів, Церква вірить, що коли ми повторюємо слова та дії Ісуса з Останньої вечері, тоді Він Сам присутній у спільноті та діє у ній, Він Сам є і жертвою, і священником водночас. Тому Євхаристія − це найдосконаліший і найповніший акт служіння Божого люду, а участь у Євхаристії − найпрекрасніший спосіб поєднання з Христом та найкраща форма подяки і молитви. У Євхаристії переживаємо невимовну єдність із Богом…

Oratio (молитва)

Небесний Отче, дякую Тобі за дар Твого єдинородного Сина і Твого Святого Духа…

Contemplatio (споглядання)

«І Він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш ніж Мені страждати, 16. бо кажу вам, Я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві”» (Лк 22:15-16). Ісус бачить у Своїх учнях найближчу родину, тому дуже хоче розділити з ними Пасхальну Трапезу. Його Страсті, смерть на хресті і Воскресіння стають Новою Пасхою. У грецькій мові слова «пасха» (πάσχα / pasha) та «страждати» (πάσχω / pasho) звучать майже однаково, тут, по суті, є гра слів. Господь платить ціною власного життя за мою і твою справжню свободу та нове життя. Він так прагне, щоб ми не тільки скористалися цим сповна, а й зробили євхаристійним наше життя…

---

[1] Розважання основані на Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, s. 2318